Loe raamatut: «Тлумачення снів», lehekülg 7

З. Взаємини між снами та психічними захворюваннями

Говорячи про взаємини між снами і психічними розладами, ми можемо мати на увазі три аспекти: 1. Етіологічні та клінічні зв’язки – такі, коли сни виступають проявом психотичного стану, або ініціюють його, або залишаються після нього. 2. Зміни, яких зазнають сни у разі психічного захворювання. 3. Внутрішні зв’язки між снами та психозами, аналогії, що вказують на їхню спорідненість. Це розмаїття зв’язків між двома групами явищ було улюбленою темою медичних авторів у давніші часи, а нині популярність її повертається, про що свідчить бібліографія, на яку посилаються у своїх працях Spitta, Radestock, Maury та Tissié. ⁷³ Нещодавно також Санте де Санктіс звернув свою увагу на цей взаємозв’язок. Цього буде достатньо в рамках нашого обговорення, щоб просто не обминути мовчанням важливий аспект.

Щодо клініко-етіологічних зв’язків між снами й психозами, я хочу навести деякі спостереження як парадигми. Гонбаум (Hohnbaum, 1830) повідомляє (цитується за Krauss, 1858, стор. 619), що перший вияв безумства часто відзначався тривожним сном або нічним жахом і що головна ідея була пов’язана з цим сном. Санте де Санктіс робить аналогічні спостереження у випадках паранойї, заявляючи, що сни у деяких з пацієнтів виступали «vraie cause déterminante de la folie» ⁷⁴. Психоз, вважає він, може початися різко, виникненням ефективного сну, який містить маячну ідею, а може розвиватися повільно через подальші сни, яким іще належить подолати сумніви. В одному з випадків, описаних де Санктісом, такі сни супроводжувалися м’яким істеричним нападом, а потім – тривожною меланхолією. Фере (Féré, 1886. Цитується за Tissié, 1898, стор. 78) розповідає про сон, який призвів до істеричного паралічу. У наведених прикладах сни представляють нам як етіологію психічних розладів, хоча було б справедливо сказати, що психічні розлади тут уперше виявили себе у снах чи – через сни. В інших прикладах сни містять патологічні симптоми, або вияви психозу обмежуються снами. Зокрема Томайер (Thomayer, 1897) звертає увагу на тривожні сни, які він схильний вважати еквівалентами епілептичних нападів. Алісон (Allison, 1868. Цитується за Radestock, 1879, стор. 225) описує випадок «нічного безумства», коли особа видавалася цілковито здоровою вдень, але вночі мала регулярні галюцинації, напади гніву тощо. Подібні спостереження наводять де Санктіс (de Sanctis, 1899, стор. 226: еквівалентний паранойї сон алкоголіка, у якому голоси звинувачували його дружину у перелюбстві) і Тісьє. Останній (Tissié, 1898, стор. 147 і далі) нещодавно надав цілу низку спостережень, у яких дії патологічного характеру (на ґрунті маячних уявлень і нав’язливих імпульсів) походили від снів. Гвіслен (Guislain, 1833) описує випадок, коли сон замінився на переривчасте божевілля.

Поза сумнівом, з часом, крім психології снів, лікарі вивчатимуть також психопатологію снів.

Випадки одужання від психічних захворювань особливо ясно показують, що за здорового функціонування душі впродовж дня, сни можуть іще залишатися під впливом психозу. Вперше, як вважають, звернув на це увагу Ґреґорі (Gregory, за Krauss, 1859, стор. 270). Макаріо (Macario, за Tissié) розповідає про маніяка, який за тиждень після цілковитого одужання знову відчув ознаки свого захворювання уві сні.

Досі дуже мало досліджень присвячено було змінам у снах пацієнтів з хронічними психозами. З іншого боку, вже давно привернув увагу дослідників внутрішній зв’язок між снами і психічними розладами, що відображається в істотній подібності двох явищ. Морі повідомляє, що першим це відзначив Кабані (Cabanis, 1802), а слідом за ним – Лелю (Lélut, 1852), Моро (J. Moreau, 1855) і особливо філософ Мен-де-Біран (Maine de Biran, 1834, стор. 111 і далі). Насправді, порівняння має давніше коріння. Радешток (Radestock, 1879) присвячує окремий розділ висловлюванням, які проводять аналогії снів з божевіллям. Кант обмовився у якомусь місці: «Божевільний – сновидець наяву» [Der Verrückte ist ein Träumer im Wachen], Краус заявляє: «Божевілля є сном, що прийшов за пробуджених чуттів» [Der Wahnsinn ist ein Traum innerhalb des Sinnenwachseins]. Шопенгауер називає сон нетривалим безумством, а божевілля тривалим сном. Гаґен змальовує делірій як сновиддя, принесене не сном, а хворобою. Вундт пише у «Фізіологічній психології»: «Насправді, ми зазнаємо у снах майже всіх проявів, з якими стикаємося у божевільнях».

Шпітта (Spitta, 1882, стор. 199) робить загальне порівняння на підставі окремих подібностей (багато в чому повторюючи Maury, 1854), які перелічує у такій послідовності: 1) припинення чи, щонайменше, загальмованість самосвідомості, внаслідок чого нездатність оцінити свій стан, вагання щодо власних учинків, брак моральної свідомості; 2) зміна сприйняття органами чуття, що послаблюється уві сні, а за психічних розладів, здебільшого, істотно посилюється; 3) внутрішні зв’язки між уявленнями відбуваються винятково за законами асоціації та відтворення, внаслідок чого послідовності ідей формуються автоматично, що, своєю чергою, викликає диспропорцію між ними (перебільшення, ілюзії); а все це разом призводить до 4) підміни або реверсії особистості, а іноді – особливостей характеру (збочення).

Радешток (Radestock, 1879, стор. 219) додає деякі аналогії, що стосуються матеріалу: «Галюцинації та ілюзії відбуваються, здебільшого, у сфері зорового і слухового чуття, а також ценестезії. Так само як у снах, чуття нюху і смаку забезпечують небагато елементів. Як у мареннях хворих на гарячку, так уві сні спогади виринають з далекого минулого; як уві сні, так у безумстві, люди пригадують таке, що притомні люди схильні забувати». Аналогію між сном і психозом можна сповна оцінити, беручи до уваги детальне порівняння характерних експресивних рухів та міміки.

«Хто зазнає фізичних і психічних страждань, тому сни дають те, у чому відмовляє реальність: гарне самопочуття і щастя; так само яскраві картини щастя, слави, величі і багатства у психічно хворих. Уявне посідання майна і уявне здійснення бажань – брак або позбавлення яких, насправді, психологічно обумовлюють божевілля – часто становлять основну тему марення. Жінка, яка втратила кохане дитя, марить радістю материнства, людина, що втратила кошти, плекає ілюзію багатства, обманута дівчина вважає себе ніжно коханою».

(Цей уривок з Радештока є коротким викладом тонких спостережень Ґрізінґера (Griesinger,1861, стор. 106), який ясно показує, що уявлення у снах і у психозах мають спільний характер здійснення жадань. Мої власні дослідження переконали мене, що саме цей факт є ключем до психологічної теорії як снів, так і психозів.)

«Головні риси як снів, так і божевілля – це слабкість суджень і химерні поєднання ідей», переоцінка суб’єктом власних інтелектуальних досягнень, які видаються безглуздими за тверезої оцінки; прискорений плин картин-ідей уві сні відповідає польоту ідей у психозі. В обох станах відсутнє відчуття реального часу. У снах можливе розщеплення особистості, коли знання суб’єкта розподілене на двох персонажів, з яких посідач відчуженого «Я» виправляє властивого, що з точністю відповідає розщепленню особистості у випадках галюцинаторної паранойї; також у снах людина чує, як чужі голоси висловлюють її власні думки. Навіть нав’язливі ідеї знаходять свій відповідник у стереотипно повторюваних патологічних сновидіннях (rêve obsédant). Нерідко, після одужання від марень, пацієнти запевняють, що весь період хвороби здається їм неприємним сном; вони кажуть іноді навіть, що під час хвороби у них бувало відчуття, нібито їм щось сниться – відчуття, яке трапляється у процесі сну.

Беручи до уваги зазначені факти, не випадає дивуватися, що Радешток узагальнює свої висновки і думки багатьох інших у словах, що «безумство – ненормальне, патологічне явище – слід розглядати як посилення регулярно повторюваного нормального стану сну» (стор. 228).

Краус (Krauss, 1859, стор. 270 і далі), натомість, визначив зв’язок між сном і божевіллям, можливо, тісніший, ніж випливає з аналогії за зовнішніми проявами: він вбачає цей зв’язок в етіології (точніше, у джерелах збудження) обох явищ. Їхній спільний базовий елемент, за його словами, становить ценестезія, загальне, соматично обумовлене відчуття, яке виникає з сумарного внеску всіх органів (пор.: Peisse, 1857, стор. 21, цит. за Maury, 1878, стор. 52).

Безперечна – аж до найбільш характерних деталей – подібність між снами і психічними розладами є однією з підвалин медичної теорії снів, що розглядає їх як марне і дратівливе явище, яке відображає зниження психічної активності. Ми, однак, не можемо сподіватися на отримання остаточного пояснення снів у контексті психічних розладів, оскільки загальновідомим є незадовільний рівень нашого розуміння природи виникнення цих останніх. Радше, навпаки, може статися, що зміна у нашому підході до проблеми снів допоможе поступу у з’ясуванні внутрішніх механізмів психічних розладів, і тому, прагнучи розв’язати таємницю снів, ми можемо ствердити, що працюємо також над поясненням природи психозів.

* * *

Я маю пояснити, чому не доповнив огляд літератури з проблеми снів на період від першого до другого видання цієї книжки. Моє виправдання може видатися читачеві не цілком задовільним, але я керувався саме ним. Мотиви, які схиляли мене окреслити всі підходи, будь-коли застосовані авторами до проблеми снів, були вичерпані написанням цього вступного розділу. Продовження роботи над ним вимагало б від мене величезних зусиль заради мізерного результату, оскільки останні дев’ять років не принесли нічого вартісного ні з точки зору фактології, ні нових концепцій, що могли б ліпше висвітлити проблему. Моя робота обминалася і не згадувалася у більшості публікацій з часу першого видання; найменшої уваги вона, звісно, зажила у так званих «дослідників сну», які показали яскравий приклад небажання науковців дізнаватися щось нове. «les savants ne sont pas curieux» ⁷⁵, – іронізував Анатоль Франс. Якби у науці існував закон помсти, я мав би повне право знехтувати літературою, виданою з дня публікації моєї книжки. Лічені резюме на неї у наукових часописах продемонстрували такий брак розуміння і таку кількість непорозумінь, що критикам я можу тільки порадити перечитати мою книжку уважніше. А можливо, їм треба її взагалі бодай раз прочитати?

Чимало лікарів, які вирішили застосувати психоаналітичний метод у лікуванні своїх пацієнтів, опублікували випадки снів та їхні інтерпретації, здійснені за моїми інструкціями. Оскільки їхні результати більш ніж достатньо підтверджують мою концепцію, я включив їх у свій виклад. Я додав у кінці книжки другу бібліографію, що підсумовує основні публікації з часу першого видання. Оскільки переклад німецькою великої монографії Санкте де Санктіса (1899) з проблеми снів вийшов друком майже одночасно з моїм «Тлумаченням снів», я мав не більшу змогу посилатись у своїй книжці на роботу італійського автора, ніж він у своїй на мою. На жаль, однак, я не зміг уникнути враження, що його праця настільки бідна на ідеї, що навіть не дає читачеві натяку на порушені мною проблеми як такі.

Маю згадати тут лише дві публікації, близькі у розумінні проблем сну до мого власного підходу. Молодий філософ Герман Свобода здійснив спробу поширити відкриту Вільгельмом Флісом (Wilhelm Fliess, 1906) біологічну періодичність (періоди у 23 й 28 днів) на явища психічного життя і у своїй фантасмагоричній роботі ⁷⁶ намагався цим ключем відімкнути, зокрема, й таємницю снів. Їм надається не надто велике значення: наповнення снів автор пояснює сумою всіх спогадів, які на ніч, у яку вони сняться, завершують один з біологічних періодів – уперше чи у черговий раз. Особисте повідомлення від автора спершу дозволило мені припустити, що він сам не обстоює серйозно своє вчення. Щодо цього, здається, я помилявся; у наступних розділах, я наведу деякі спостереження, які зробив з думкою про теорії Свободи, і які не дали мені переконливого результату. Набагато щасливішою виявилася нагода зустріти у несподіваному місці концепцію снів, що цілковито збігається з основними положеннями моєї власної. Часові рамки виключають можливість того, що на автора вплинуло знайомство з моєю книжкою, тому я вітаю в цій роботі єдину в літературі незалежну точку зору на сни, що збіглася з моєю. Йдеться про видану 1900 року книжку Лінкеуса «Фантазії реаліста» (Lynkeus «Phantasien eines Realisten») ⁷⁷.

Доповнення 1914 р.

Вищенаведене пояснення писалося у 1909 році. Відтоді ситуація змінилася – мій внесок у тлумачення снів більше не замовчується у літературі. Але нове становище робить тим більш неможливим розширення вступного огляду літератури. «Тлумачення снів» порушило цілу низку нових проблем і викликало нові твердження, що просто тепер обговорюються авторами у найрозмаїтіші способи. Я не можу представити їхні роботи, перше ніж узгоджу погляди авторів зі своїми власними, на які вони посилаються. Те, що я знайшов цінного у цій новітній літературі, відобразилося у відповідних місцях мого подальшого викладу.

Розділ II
Метод тлумачення снів
Зразок аналізу

Назва моєї книжки промовисто свідчить про те, з якою традицією я пов’язую розуміння снів. Я поставив собі за мету довести можливість тлумачення снів, а розв’язання решти ймовірних проблем на цьому шляху стануть лише доповненням до реалізації мого головного завдання. Моя теза про можливість тлумачення снів одразу заходить у суперечність з панівним вченням про сни і з усіма теоріями, за винятком теорії Шернера, бо «тлумачення» сну означає розкриття його «сенсу», тобто заміна його змісту чимсь, що можна включити повноцінною ланкою у загальний ланцюг наших душевних процесів. Як ми бачили, наукові теорії снів не допускають їх тлумачення, вбачаючи у снах не психічний, а тільки соматичний процес, сигнали якого реєструє психічний апарат. Широка публіка упродовж століть виробила інше ставлення: визнаючи химерність і незрозумілість снів, вона не насмілюється заперечувати наявність у них сенсу як такого. Керована неясним передчуттям, людність визнає, що сни мають певне значення – нехай приховане – і заступають собою інший розумовий процес; нам слід лише правильно розкрити цю заміну, щоб зрозуміти прихований сенс.

Неспеціалісти завжди намагалися тому «тлумачити» сни, послуговуючись для цього двома принципово відмінними методами.

Перший з цих методів приймає наповнення сну як єдине ціле і намагається замінити його іншим змістом – зрозумілим, але в чомусь подібним до оригінального. Це «символічне» тлумачення сновидінь, ясна річ, ламається на сновидіннях, які видаються не тільки незрозумілими, але також хаотичними. Приклад такого методу показує біблійний Йосип, розгадуючи сон фараона. Сім огрядних корів, за якими йдуть сім худих, які пожирають попередніх – це символічне заміщення пророцтва про сім голодних років у Єгипті, які поглинуть усе накопичене за попередні ситі роки. Більшість штучних сновидінь, створених поетичною уявою, призначені для такого символічного тлумачення, передаючи думки поета у замаскованому вигляді, що імітує особливості снів ⁷⁸. Точка зору, буцімто сни стосуються переважно майбутнього, яке вони здатні передбачити, – пережиток пророчої ролі, приписуваної снам у давнину, – спонукає потім переносити віднайдене значення символічного сну у майбутній час.

Конкретні вказівки щодо застосування методу символічного тлумачення, звісна річ, неможливі. Успіх залежить від кмітливості й інтуїції інтерпретатора, завдяки чому символічне тлумачення сновидінь розвилося у мистецтво, що потребує особливого хисту ⁷⁹.

Інший популярний метод тлумачення снів не ставить таких вимог перед інтерпретатором. Метод цей можна б назвати «декодуванням», оскільки він розуміє сни як своєрідний умовний шифр, у якому кожен окремий знак належить замінити на інший – з відомим значенням – послуговуючись спеціальним ключем. Наприклад, якщо мені сниться лист, а слідом за ним похорон, я дивлюся у «сонник» і з’ясовую, що лист означає «клопоти», а похорон – «заручини». Мені залишається зв’язати ці поняття і, звісно, перенести їх у майбутнє. Цікавим удосконаленням процесу декодування, що до певної міри виправляє його механічність, є твір Артемідора Далдіанського про тлумачення снів ⁸⁰. Тут до уваги береться не тільки зміст сну, але також особистість і життєві обставини сновидця; тому один і той самий елемент має інше значення для багатія, одруженого і оратора, ніж для бідного, парубка і купця. Найістотніше у цьому методі те, що інтепретується не весь сон одразу, а кожен елемент окремо – так, ніби сновидіння є конгломератом, у якому кожна частинка має особливе значення. Не підлягає сумніву, що приводом для розроблення цього методу стали непослідовні, плутані сни ⁸¹.

Непридатність обох популярних методів для наукового дослідження предмета аж надто очевидна. Застосування символічного методу вкрай обмежене, не надається до узагальнень. У методі декодування все залежить від надійності «ключа», тобто «сонника», а щодо нього, зрозуміло, жодних гарантій. Мимоволі виникає спокуса погодитися з філософами і психіатрами і, за їхнім прикладом, відмовитися від проблеми тлумачення снів, як завдання примарного й марного ⁸².

Я, однак, тримаюся іншої точки зору. Я мав нагоду пересвідчитися, що тут учергове маємо справу з випадком, коли вперте народне переконання дісталося до суті явища ближче, ніж панівний науковий погляд. Я вважаю за обов’язок ствердити, що сни мають сенс і значення і що є науково обґрунтована процедура, яка здатна їх розкривати. Ось як я дійшов такого висновку:

Упродовж багатьох років, з терапевтичною метою, я вивчаю різні психопатологічні явища – істеричні фобії, нав’язливі ідеї тощо. Я працюю над цим, відколи познайомився з важливою думкою Йозефа Бройєра ⁸³ про те, що, розплутавши [Auflösung] природу цих явищ (які є симптомами захворювання), лікар дозволяє пацієнтові виплутатися [Lösung] з них ⁸⁴. Коли вдається простежити походження хворобливої ідеї з елементів психічного життя хворого, вона усувається, і пацієнт від неї звільняється. З огляду на безсилля інших лікувальних засобів і на загадкову природу таких станів, я зважився, попри труднощі, йти до кінця шляхом, на який показав Бройєр. Як склалася кінець кінцем бажана техніка, а яким виявився кінцевий результат, я ще матиму нагоду детально звітувати. Але саме під час психоаналітичних досліджень я натрапив на тлумачення снів. Пацієнти, яких я просив розповідати мені про всі їхні думки й почуття, пов’язані з конкретним питанням, переповідали мені, зокрема, свої сни і, таким чином, переконали мене, що сни можуть включатися у психологічний ланцюжок, що тягнеться від певної хворобливої ідеї вглиб пам’яті. Наступним кроком стала оцінка сновидіння як симптому і застосування до снів методу інтерпретації, вже розробленого для симптомів.

Для цього необхідне психологічне підготування пацієнта, яке полягає у двох зусиллях з його боку: посилення уваги до своїх психічних відчуттів і відмова від критики, яка зазвичай фільтрує все, що спадає нам на думку. Щоб ліпше зосередитись на самоспостереженні, пацієнт лягає у зручній позі й заплющує очі; особливо важливим є усунення критики щодо власних думок і відчуттів. Ми пояснюємо особі, що для успіху психоаналізу вона має помічати й повідомляти нам усе, що спадає їй на думку і не намагатися відкидати щось, що може видатися неістотним, абсурдними або недоречним. Пацієнт має ставитись до своїх думок абсолютно неупереджено; бо саме критичність не дозволяє йому, в контексті повсякденного сприйняття, знайти бажане пояснення снам, нав’язливим ідеям тощо.

У процесі психоаналітичної роботи я зауважив, що психічна структура замисленої людини геть інша, ніж коли ця людина спостерігає за своїми психічними процесами. Під час мислення включається на одну психічну функцію більше, ніж під час найуважнішого самоспостереження, про що свідчить, зокрема, напружений вираз обличчя, зморшки на чолі мислителя, на противагу спокійному виглядові зануреного у самоспостереження. В обох випадках необхідне зосередження, але, розмірковуючи, людина застосовує критичність, внаслідок якої відкидає частину думок, перериває інші, не збиваючись на манівці; деякі думки взагалі не досягають свідомості, оскільки придушуються ще до їх сприйняття. Самоспостереження, навпаки, потребує придушення критичності; якщо людина спомагається це зробити, вона починає помічати незліченні думки, що інакше залишались би неусвідомленими. За допомогою отриманого у такий спосіб матеріалу можна виробити пояснення патологічних ідей, а також снів. Йдеться про підготування психічного стану, яке у сенсі розподілу психічної енергії (рухомої уваги) нагадує стан засинання (а водночас – гіпнотичний стан). У процесі засинання, завдяки ослабленню вольової (і, зрозуміло, також критичної) активності, виринають «мимовільні уявлення». Причину такого ослаблення волі, яка впливає на наші уявлення у притомному стані, зазвичай пояснюють «втомою». Тим часом «мимовільні уявлення» прибирають форми зорових і слухових образів. (Пор. з наведеними вище заувагами Шляйермахера та ін. у розд. І, Д і Е) ⁸⁵. У стані, який застосовують для аналізу снів і патологічних ідей, пацієнт навмисне і свідомо відмовляється від критично-вольової активності, а збережену психічну енергію (або її частину) спрямовує на уважне стеження за появою мимовільних думок, які (у цьому полягає відмінність від стану засинання) зберігають форму уявлень. Таким чином «мимовільні» [ungewollten] уявлення перетворюються на «умисні» [gewollten].

Досягнення необхідної налаштованості на уявлення, що виринають «з власної волі», і відмови від критичності для багатьох людей буває надзвичайно складним. «Мимовільні думки» зазвичай викликають сильний опір, який перешкоджає їм виринати на поверхню. Та якщо вірити нашому великому поетові-мислителю Фр. фон Шиллеру, поетична творчість вимагає дуже схожих зусиль. Отто Ранк указує на уривок з його листування з Кьорнером (лист від 1 грудня 1788), де Шиллер пише з приводу нарікань свого друга на брак плідних ідей: «Причина твоїх нарікань, як мені здається, зумовлена примусом, що його твій розум застосовує до твоєї уяви. Я проілюструю цю думку порівнянням. Мені видається шкідливим для творчості, коли розум надміру ретельно перевіряє ідеї ще при вході, як сторожа на воротах. Ідея в ізольованому вигляді може видаватися банальною або ризикованою, але їй може надати надзвичайної ваги інша ідея, що тягнеться за нею; а у поєднанні з іншими ідеями – поодинці теж ніби безглуздими – вона може стати ланкою вельми цікавого ходу думок. Розум нездатний про це судити, якщо не зберігає ідею до моменту, коли зможе розглянути її в поєднанні з іншими. У творчій голові, натомість, розум знімає з воріт варту, ідеї надходять у безладі і лише потім розум оглядає їх укупі, гуртом. Ви ж, панове критики, соромитеся чи боїтеся миттєвого минущого безумства, яке посідає будь-яка творча особистість, і менша чи більша тривалість якого відрізняє мислячого художника від мрійника. Твої нарікання на брак плідних ідей пов’язані з тим, що ти завчасно їх відкидаєш і надміру суворо відбираєш».

Насправді, таке, за висловом Шиллера, «зняття варти» з воріт розуму, себто некритичне занурення у стан самоспостереження, аж ніяк не є складним завданням. Більшість моїх пацієнтів досягають цього стану вже після перших вказівок. Я особисто теж досягаю цього без особливих труднощів, записуючи свої думки. Сума психічної енергії, на яку, таким чином, зменшується критична діяльність і яка водночас підвищує інтенсивність самоспостереження, значно коливається залежно від теми, на якій суб’єкт має зосередити свою увагу.

Перший крок у застосуванні цього методу передбачає не братись до сну в цілому, а розділити його зміст на складові. Якщо я запитаю недосвідченого пацієнта: «Що спадає вам на думку в зв’язку з цим сном?», – він зазвичай нічого не знаходить у своєму внутрішньому полі зору. Коли ж я розкладу його сон на окремі елементи, він до кожного з них матиме низку асоціацій, які можна назвати «тильними думками» цих елементів сну. Згадана перша важлива умова мого методу відрізняє його від популярного історичного і вже легендарного методу тлумачення снів за допомогою символізму і наближає до другого – методу «декодування»: мій метод так само тлумачить сон en détail, а не en masse; він так само одразу має сновидіння за конгломерат психічних утворень.

Проводячи психоаналіз у своїх пацієнтів з неврозами, я проаналізував, напевне, кілька тисяч снів, але не скористаюся з цього матеріалу для введення в техніку і сутність тлумачення снів. Не згадуючи про ймовірні закиди, що сновидіння невротичних пацієнтів не підлягають аналогії зі снами здорових людей, я маю також іншу причину. Зрозуміло, що тема, до якої ведуть сни моїх пацієнтів, – це майже завжди історія хвороби, на якій виник невроз. Відповідно, кожен зі снів потребував би вступної інформації щодо характеру і обставин розвитку конкретного психоневрозу. Ці подробиці надзвичайно цікаві, і вони, звісно, відвернули б нашу увагу від проблеми снів як таких. Моя ж мета, натомість, полягає в тому, щоб поступом у тлумаченні снів підготувати розв’язання більш складної проблеми психології неврозів. Та, відмовляючись від головного матеріалу, снів своїх пацієнтів, я вже не мушу бути надміру розбірливим в іншому матеріалі. Мені залишаються лише ті сни, які вряди-годи переповідали мені здорові люди, або які я знайшов як приклади у науковій літературі. На жаль, такі сни не супроводжуються даними аналізу, без яких я не можу визначити сенсу снів. Мій метод не такий зручний, як популярний метод декодування за допомогою усталеного ключа: навпаки, я готовий до того, що однаковий сон у різних осіб і за різних обставин може відкривати геть різні сенси. Виходячи з цього, я використовую свої власні сновидіння як найдоступніший і зручний матеріал, що походить від особистості відносно нормальної і стосується різних аспектів повсякденного життя. Безперечно, можуть виникнути сумніви щодо безсторонності такого «самоаналізу». Однак, на мій погляд, самоспостереження надійніше, ніж спостереження за іншими; і в будь-якому разі дає можливість встановити, яку роль відіграє самоаналіз у тлумаченні снів. Значно більші труднощі мені випало подолати в самому собі, а саме – природні вагання у розкритті інтимних подробиць свого душевного життя, побоювання наштовхнутися на нерозуміння сторонніх. Такі перестороги дослідник мусить у собі придушувати. «Tout psychologiste, – пише Дельбьоф – est obligé de faire l’aveu même de ses faiblesses s’il croit par là jeter du jour sur quelque problème obscur» ⁸⁶. Я також передбачаю, що початковий інтерес до інтимних подробиць у читача скоро поступиться місцем винятковому заглибленню у психологічні проблеми, які висвітлює мій аналіз.

Відтак, я наведу один з моїх власних снів і на його прикладі поясню свій метод інтерпретації. Кожен такий сон потребує вступного пояснення обставин. Тому я змушений просити читача на кілька хвилин перейнятися моїми інтересами і подробицями мого життя, бо такого попереднього перенесення вимагає розкриття прихованого значення снів.

Вступ:

Улітку 1895 року я проводив курс психоаналізу молодій пані, з якою мене і мою родину пов’язувала щира дружба. Відомо, що таке поєднання відносин буває джерелом непорозумінь, неприємних для лікаря, а надто – психотерапевта. Що більше особистого у ставленні терапевта, то менший його авторитет; будь-яка похибка загрожує підірвати дружбу з родиною пацієнта. Лікування згаданої особи виявилося успішним лише почасти: пацієнтка звільнилася від істеричної тривоги, але не від усіх соматичних симптомів. На той час я не був іще цілковито переконаний у критеріях, які визначали б цілковите припинення істерії, і запропонував пацієнтці розв’язання, яке видалося їй неприйнятним. Не дійшовши згоди, ми, відтак, посеред літа тимчасово перервали лікування. Тоді, якогось дня, мене відвідав мій молодший колега, давній друг, який перед тим гостював у родині моєї пацієнтки, Ірми. Я запитав колегу про її стан і почув у відповідь, мовляв їй ліпше, але не надто добре. Я пам’ятаю, що такі слова мого друга Отто або, точніше, тон, яким він їх промовив, мене розсердили. Мені вчувся в його словах докір – на кшталт того, що я забагато був наобіцяв пацієнтці. Справедливо чи ні, я пояснив уявне упередження Отто впливом родичів пацієнтки, які, як мені здавалося, одразу ставилися не дуже прихильно до мого способу лікування. Проте моє змальоване неприємне відчуття було доволі приглушене і я нічим не виявив його. Того ж таки вечора я записав доволі докладну історію хвороби Ірми, щоб передати її докторові М. – нашому спільному другові й провідному фахівцеві у нашій царині. Вночі (чи, ймовірніше, під ранок наступного дня) я мав сон, який записав одразу по пробудженні ⁸⁷.

Сон з 23 на 24 липня 1895 року:

Велика зала. Ми приймаємо численних гостей, серед яких також Ірма. Я беру її під руку, показуючи, що хочу відповісти на її листа, дорікаю їй, що не пристала на моє «розв’язання». Я кажу їй: «Якщо у тебе досі болі, ти сама в цьому винна». Вона відповідає: «Якби ти лишень знав, які у мене болі в горлі, шлунку і животі! Мене аж корчі беруть». Я перелякано дивлюся на неї. У неї бліде, опухле обличчя. Мені спадає на думку, що я міг не помітити якесь органічне захворювання. Я підводжу її до вікна, щоб оглянути їй горло. Вона злегка опирається, як роблять жінки з зубними протезами. Я думаю про себе, що їй це ні до чого. Вона таки гарно розтуляє рота і показує горло, в якому я бачу праворуч велику білу пляму, а трохи далі вкритий білувато-сірими струпами підозрілий наріст, неначе сформований на носовій раковині. Я негайно кличу доктора М., який повторює огляд і підтверджує результат… У доктора М. вигляд інший, ніж зазвичай. Він дуже блідий, накульгує і чомусь без бороди… Мій друг Отто тепер поруч з Ірмою, а інший друг, Леопольд, досліджує їй легені методом перкусії й каже: «У неї притуплення ліворуч внизу». Він вказує також на інфільтрацію плечової ділянки у неї (я теж відчуваю, так само як він, попри те, що вона в сукні)… М. каже: «Безперечно, інфекція. Але це пусте – приєднається дизентерія, і отрута видалиться»… Ми теж одразу розуміємо, звідки інфекція. Нещодавно, коли Ірма зле почувалася, мій друг Отто зробив їй ін’єкцію препарату пропіл… пропілен… пропіленової кислоти… триметиламіну (формулу його якого я маю просто перед очима)… Такі ін’єкції робити легковажно… Також, імовірно, шприц не був чистий.