То что я искала все время в интернете и не находила, я нашла в этой книге и даже больше. Как? Зачем? Почему? Спасибо автору, который проштудировал массу информации и написал эту чудесную книгу. Если вы хотели узнать как все происходило и что при этом чувствовали люди, то эта книга как раз то что надо.
книга просто перевернула представление об этой трагедии,можно смело забыть все то, что я знала до прочтения, т. к книга раскрывает мотивы ребят и показывает их абсолютно с другой стороны, нежели нам обрисовали СМИ. Браво.
Трагедия в школе «Колумбайн» произошла в далеком 1999 году 20 апреля в 11:17 утра. В это самое время Эрик и Дилан открыли огонь по школьникам. Всякий раз натыкаясь на эту историю, я старалась «обсосать ее до косточек». Я смотрела великое множество документальных фильмов и статей на эту тему. Мне всегда было интересно, что же на самом деле, случилось в этой школе? Но никто не давал точного ответа. Все эти сведения были общими. В это время они пошли в столовую, затем в библиотеку и т.д. Никто не мог сказать, почему так произошло? Что с подвигло Эрика и Дилана так поступить? Теорий было много: видео игры, травли в школе, низкая успеваемость, шизофрения и пр. Но никто никогда не давал четкого ответа на этот вопрос. Это был не единственный вопрос, который возникал у меня во время просмотра материала на эту тему. Я задавалась вопросами на тему: А что же с выжившими теперь? Как они живут? И помнят ли об этом? Что стало с бедными родителями убийц? Какими были на самом деле Эрик и Дилан? И что же все таки их с подвигло на такие «подвиги»? Вопросов была тьма. Это не давало покоя. И когда я наткнулась на эту книгу, я взяла ее не раздумывая, в надежде, что хотя бы она прольет на это свет.
Я не ожидала какой то супер новой информации. Я итак знала, достаточно много из всей этой истории, чтобы ожидать, что то от книги. Но я приятно удивлена и даже в восторге от этой книги. Потому что она не только ответила на все интересующие меня ранние вопросы, но и дала много той информации о которой я даже не задумывалась. В этой книге нет хронологии, но это мешает и совсем не путает тебя во время чтения. Наоборот, благодаря отсутствию этой хронологии, автор дает гораздо больше информации для читателя. Он раскрывает все: Характеры убийц, мотивы, часть дневников и «подвальные пленки» на которые они снимали все свои задумки трагедии, их детство, дальнейшая жизнь родителей убитых жертв, выживших и многое другое. Я бы сказала, что эта книга-настоящий клад для любителей углубиться в «криминальное чтиво». Теперь я с большим облегчением могу сказать, что могу оставить эту историю в покое, и больше не задаваться вопросами, о том, что же там произошло. Я знаю, что там произошло.
Также книга предоставляет источники, на которые опирался автор этой книги. Он подробно расписывает все абзацы, где и откуда брал информацию. Так же не мало важно, есть в конце книги и небольшое руководство для преподавателей или родителей детей, чтобы заранее опознать в своем ребенке агрессию или склонность к убийству (самоубийству), чтобы предотвратить это заранее.
Эта книга ответила на многие вопросы о трагедии. Мне всегда казалось слишком простым объяснение, что стрельба в школе была местью определенным людям, слишком хаотичными были действия стрелков.
Вообще не воспринимаю какую-либо литературу, но эта книга действительно заставляет задуматься над происходящем!
Советую всем
Потрясающе структурированное, но при этом не лишённое эмоциональной окраски произведение об одной из наиболее нашумевших атак на школы в США. Книга читается легко (спасибо переводчикам), но вот ощущения от нее тяжёлые – это останется с вами на некоторое время, засядет, будет заедать. но это нормальный процесс рефлексии и если вы взяли в руки эту книгу, значит, готовы к этому.
Очень тщательно и скрупулёзно проработанная книга, она погружает тебя в тот самый день, позволяет заглянуть в мысли многих участников событий.
Прочитал отрывок из этой книги в журнале Сноб и захотелось её прочесть. Купил её на литресе и прочитал взахлеб. В книге очень много фактов, которые ранее мне не были известны. Также автор сумел передать в своём тексте теплоту и сострадание к жертвам этой бойни и жалость к её организаторам.
Ну, це однозначно провал як для документалістики видання 2009 року. Автор написав відвертий фанфік, хоча у нього було 10 років на дослідження найкраще задокументованого скулшутінгу, з БАГАТЬМА свідоцтвами різного формату від самих стрілків, з відкритою для обговорень матір'ю стрілка, з 26 тисячами сторінок опублікованих поліцейських звітів. З, вибачте, злитими в інтернет записами дзвінків жертв у 911, з записами з камер кафетерію. У тексті величезна маса фактичних помилок, величезна маса нічим не підтверджених припущень, величезна маса упереджень.
Найгірші аспекти, імхо: 1. Дуже багато фактичних помилок. І нічим не підкріплених припущень. Брайян Рорбоу, Енн-Марі Хоххалтер, Ренді та Брукс Браун та інші, жертви та їх близькі, відкрито засуджували Дейва Каллена за неправдиву інформацію, що він не намагався зв’язатися особисто зними, натомість використовував за джерело бульварні ЗМІ. Хронологія порушена. В тексті сказано, що камери не зняли установку бомб, хоча цю зйомку буквально можна знайти на ютуб. Помилки в балістичних моментах, в тому від чиєї руки гинули і були травмовані діти і вчителі. Помилки навіть у таких простих речах як те, що Колумбайн не перший скулшутінг в 1998-1999. Помилки навіть в кольорі машин, релігійності Ділана і тд. Перекручені покази свідків, зміст їх щоденників та есеїв і тд.
2. Автор заперечує проблему буллінгу у школі, незважаючи на ЧИСЛЕННІ підтвердження учнів у свідченнях поліції і фбр про її наявність і про те, що Ерік і Ділан були жертвами травлі впродовж років. При наявності психічних проблем, буллінг не міг не вплинути на швидке погіршення їх психічного стану і посилення агресії та бажання помсти. Так, наприкінці жертвами стали випадкові невинні діти, але травля була реальною і вона реально вплинула на те, як сильно ці двоє втрачали здоровий глузд. Вони буквально почали писати щоденники з фантазіями і планувати атаку в момент, коли переживали найсильніші знущання у школі над собою. Це не співпадіння. Навіть деякі вбиті та поранені діти переживали у цій школі цькування, заперечувати це - знущання ще й над ними.
3. Каллен відверто симпатизує Ділану і намагається його відбілити за рахунок Еріка. Я розумію спробу побачити за вбивцями дітей, якими вони були, але вибрати фаворита і применшувати його смертоносний вклад у трагедію - дуже, дуже, ДУЖЕ дивний підхід. Ділан мав власну волю. Навіть якщо почитати книгу його матері (упереджену, але вона його мати, на відміну від Каллена) очевидно, що він був і жорстоким, і маніпулятивним, і брехливим (хоча бував і сором'язливим, і приємним, і милим) - зовсім не невинним теля, яке злий маніпулятор повів за мотузку у бійню. Ділан писав, що хотів вбивати в парі з коханою дівчиною за півроку до Еріка. Він думав, хто може допомогти дістати пістолет ще в 1997, за півроку до згадки Еріка в контексті бійні. Ерік не був навіть його першим вибором партнера. Кріс Морріс розказував про фантазію Ділана про розстріл людей, сидячи на холмі біля школи. Ділан написав план атаки, Ділан збирав бомби і приносив їх на роботу, Ділан почав інциденти з вандалізмом вдвох з іншим другом, ще до Еріка, він буквально має ту саму попередню кримінальну історію. Ділан домовився з людьми, які купили всі їх дробовики та пістолети. Ділан за свідченнями більше розважався під час вбивств. Ділан сам у відео сказав, що сподівається на 250 вбитих. Якби Ділан хотів лише померти, він би застрелився восени 1998, отримавши зброю. Він би застрелився до бійні або хоча б не вбив би 5 людей, і не поранив кілька десятків. Але він це все робив і навіть не першим покінчив з собою з них двох. Ну і заради бога, проблемність, агресивність і проблеми з гнівом Еріка бачили буквально всі, він був доволі прозорим. Його легше в самосаботажі запідозрити, ніж в кримінальному генії і майстерності маскування. Його не запроторили у в'язницю до стрілянини лише через абсолютну і навіть злочинну непрофесійність поліції, психолога, служби по реабілітації проблемних дітей і неуважність батьків. Вони обидва були звичайними дітьми, які перетворилися на монстрів. Вони обидва радісно планували майже рік бійню, смакували фантазії про масові вбивства і створювали бомби, а потім обидва безтурботно і зі сміхом розстрілювали нажаханих невинних дітей і вчителів.
4. Повністю пропущена проблема рецептурних ліків без нагляду. Як і повна відсутність лікування. Ерік буквально зізнавався психологам в думках про вбивства і суїцид. Він пив прописані ліки. Казав, що вони діють на нього дивно і коли ліки замінили, пив ще рік і їх. Я вже казала, що психолог непрофесійний був? Ліки були непідходящі його психологічним проблемам, нагляду з боку лікаря не було, а змінювати дозування і ліки так, як назначади йому, в таке маленьке вікно, заборонено. Препарати не зроблять з людину вбивцю, але розхитати і так нестабільну психіку незрілого підлітка з проблемами контролю гніву і агресією, вбивчими фантазіями і купою проблем? Ще й як. Ділан не намагався лікуватися взагалі, занурюючись в свою депресію, шизофренічну маячню і убивчі фантазії все глибше й глибше. Поки сполучення цих двох не вибухнула.
5. Поліція. Цькування і засудження дій поліції в справі Колумбайну недостатньо. Патрік Айрленд живий лише тому, що викинувся з вікна другого поверху, будучи наполовину паралізованим, тому що поліція не прийшла. Дейв Сандерс, який рятував дітей, помер через багаточасову бездіяльність поліції. Стрілки його поранили, але добила його відсутність допомоги. Діти з бібліотеки рятували себе і один одного самостійно, тікаючи після 6-9 вистрілів у тіло. Поліція в той день рятувала лише поліцію.
6. Шкода, що Каллен робить в книзі те, чого прагнули стрілки. Ерік мріяв, що буде справляти враження психопата, злого генія, природженого вбивцю - і Каллен йому всі ці лаври дає. Харріс боявся показатися слабким, вразливим і чутливим, він гнів вдягав як броню. Ніхто не зазирав під цю броню до його вбивств і до його смерті - ніхто не намагається зрозуміти навіть після вбивств. Ніхто не бачив темряву в Ділані і його гнів, його ненависть і злість, і всі досі відмовляються зазирнути в його пітьму. Бійню допустили через те, що ніхто не бачив проблеми двох підлітків при житті, які МОЖНА БУЛО вирішити - і ніхто не бачить навіть після смерті 15 осіб. Суспільство так і не навчилося зупиняти скулшутерів і внутрішніх терористів, якими Ерік і Ділан були. Такий підхід вже виростив кілька поколінь скулшутерів, які надихалися Колумбайном. І продовжує надихати, на жаль.
P.s. Бренда-як-там-її? Ловелас Харріс? Really??? Він був класичним інцелом ще до того, як з'явився сам термін.
Максимально информативная книга-расследование о случившемся в школе “Колумбайн”. Два старшеклассника решили устроить перформанс: собственноручно собрали бомбы, раздобыли оружие (с кучей патронов в придачу) и отправились творить хаос. Здесь мы имеем дело с Ведущим и Ведомым. С Эриком и с Диланом. Оба симпатичные мальчуганы, трудолюбивые, умеют (когда нужно) произвести впечатление, очаровать. Оба росли в полноценных семьях, родители не поднимали на них руку. Этих мальчишек вряд ли можно было назвать недолюбленными. Сверстники не отбирали у них деньги, не придумывали обидные прозвища, не запугивали. Однако случилось то, чего никто не мог ожидать… Или, быть может, кто-то мог предотвратить трагедию в “Колумбайн”? Были ли у них сообщники? Посещали ли они психолога? Как сложилась дальнейшая судьба выживших? А семей, где погиб ребёнок? На эти и многие другие вопросы даст ответы эта книга. Вам предстоит полноценное погружение в историю. Вы будете вновь и вновь проживать 20-е апреля, но каждый раз в новом месте, с иными людьми. Будете стоять рядом с журналистами, опрашивающими тех, кому удалось выбраться, прочувствуете, каково это - «ждать последний автобус, который никогда не придёт». Вы окажетесь рядом с убийцами и их жертвами, рассмотрите с нескольких перспектив одни и те же события. Большой соблазн провалиться в историю настолько, чтобы потом обнаружить себя на просторах ютуба за просмотром (какого по счёту?) интервью, сюжетов, что снимали убийцы, записей телефонных разговоров детей, которые на момент звонка находились в школе, по коридорам которой разгуливали двое заигравшихся в богов парней. К слову, я считаю, Дилан виноват не меньше Эрика. Его, я заметила, принято обелять, ведь будь он таким же поехавшим, как и его друг, жертв было бы намного больше. Но он согласился участвовать в этом и участвовал. А вести счётчик кто сколько убил - не наше дело. Жаль родителей обоих парней. Жаль семью погибшего преподавателя, которого, как мне кажется, можно было спасти. Жаль Рэйчел и Дэна, тела которых даже не потрудились чем-либо прикрыть, когда выстрелы стихли и всё было кончено. Жаль Валин Шнур, которой помимо восстановления пришлось отбиваться от обвинений во лжи. Жаль Боба Курнова: его история меня по-настоящему разбила, не смогла сдержать слёз. А убийц не жаль, как и тех, кто халатно отсёсся к своей работе. Думаю, написание этой книги стало для Дэйва Каллена своего рода терапией. Некой ценой, которую нужно было заплатить, чтобы выбраться из тисков «Колумбайна». Ведь не обязательно быть жертвой в таких событиях, чтобы самому травмироваться, что, по-видимому, и случилось с автором. Иногда достаточно наблюдать со стороны. Это замечательная история. Жаль только, что всё это произошло на самом деле….
Arvustused raamatule «Колумбайн», 12 ülevaadet