Maht 691 lehekülg
1894 aasta
Quo vadis
Raamatust
Класик польської літератури, почесний академік Петербурзької Академії наук, Генрік Сенкевич (1846—1916) був блискучим історичним романістом. Подібно до Гюго, Дюма, Толстого він зумів описати великі події минулих епох, приділивши увагу й особистості людини – творцеві цих подій. «Quo vadis» («Камо грядеши») – один з його найкращих історичних романів, який приніс автору світову популярність і багато в чому посприяв присудженню йому Нобелівської премії з літератури в 1905 році.
Перше століття нашої ери, імператорський Рим часів напівбожевільного Нерона, одержимого манією величі, початок становлення християнства – релігії, що оголошена поза законом і зазнала переслідувань. Сенкевич розповідає трагічну історію кохання римського аристократа до гнаної владою християнки. Читач побуває на оргіях у палаці Нерона і на нічному кладовищі, де проповідує апостол Петро; на вулицях охопленого пожежею Рима і в підземній в’язниці, де заживо поховані сотні невинних. Унікальна за своєю силою та масштабністю історична епопея «Quo vadis» була багаторазово екранізована і завоювала славу одного з неперевершених шедеврів світової літератури.
желать приятно, но еще приятнее быть желанным.
Я всегда верю в то, во что мне выгодно верить, и в этом состоит моя философия.
Богатство, слава, власть - все это дым, суета! Богатый встретит еще более богатого, славного затмит чужая, еще более великая слава, могучего одолеет более могучий. Но разве сам император или кто-либо из богов может испытать большее наслаждение, быть счастливее, чем простой смертный в тот миг, когда у его груди дышит дорогая ему грудь или когда он целует любимые уста? Ведь любовь делает нас богоравными...
Что до меня, я заметил одну странность: среди безумных сам становишься безумным и, более того, начинаешь находить в безумии некую прелесть
Ты знаешь, Вителлий, чтобы облегчить себе желудок,пользуется
палочками из слоновой кости, засовывая их себе в глотку, другие применяют перья фламинго, смоченные в оливковом масле или в отваре чабреца, - я же читаю стихи Нерона, и действие их мгновенное. Потом я могу хвалить их - коль не с чистой совестью, то с чистым желудком.
