Maht 110 lehekülge
2012 aasta
Все, що я хотіла сьогодні…
Raamatust
Страх паралізує волю, бажання, прагнення. Саме через страх багато хто не наважується кинути ненависну роботу, чоловіка-деспота, висловити своє обурення хамові в метро. Перше питання; звідки цей страх береться? Швидше за все, від невпевненості в собі. Друге питання; як від нього позбавитися? Тільки за допомогою іншого страху, який набагато сильніше за колишній. Так власне і сталося з героїнею роману: довгий час вона терпіла тиранію від власного чоловіка. Але замислилася про те, щоб щось змінити лише тоді, коли дізналася, що смертельно хвора, і злякалася, що її останній день може стати таким же сумовитим і повним принижень, як і усі останні роки її життя.
Žanrid ja sildid
... Є речі, які я завжди викреслювала з пам'яті, - з ними не можна жити. Мабуть, у кожного є такі згадки. Вони існують під нашаруванням днів, клопотів, проблем, драм і комедій. Але якщо весь час ятрити їх і поливати живою водою - зрештою вони розростаються і душать тебе, випивають усі соки, мов омела з дерева. Тому їх треба викреслювати і намагатися ніколи не згадувати.
Смерть - друга несправедливість, перша ж є старість....
Немає нічого гіршого, як вимучувати з себе розмови про минуле, тим паче що це спільне минуле - штучне і випадкове.
У кожного пацана була така дівчина. Особлива. Були ті, яких ти запрошуєш до танцю і мацаєш у темряві, тренуєшся цілуватися без слини, і взагалі - тренуєшся жити далі: розмовляти, сходитись і розходитись, гигикати, розповідати анекдоти і невимушено промовляти лайки, готуватися фізично і морально до того, що колись трапиться тобі жінка, яка може стати твоєю дружиною. А є ось такі - особливі. Ти просто спостерігаєш за ними. І більше нічого.
... на біса мені ця правильність? Що вона дала мені? Що я маю з того, чим би могла пишатися? Або ні, не так: що вона дала мені такого, про що я зможу згадати із задоволенням - особистим задоволенням? Чи здійснила я хоча б одну зі своїх мрій? Ой, подумала я, а чи були вони в мене взагалі?
