Loe raamatut: «SатирикоN (Pro i contra)»

Самоідентифікація

Ніцше

Чи є у кого-небудь тепер, наприкінці XIX століття, виразне уявлення про те, що поети могутніших віків називали натхненням?

Ф.Ніцше. «Ессе Ното»

 
Прогресивний паралітик Ніцше.
Ніцше – божевільний смолоскип…
Хто прорік і глибше, і буйніше.
Реготав – і заридав на схлип.
Гебельсів і Гітлерів минаю.
Чи було? Не знаю! А було!
Із моїм народом, тож зі мною.
Ти ж над нами розвергав крило.
Та сприймаю твої горді висі
І твою високогірну суть.
Обернися, Ніцше, обернися,
Без охвістя того в нас побудь.
Заратустра тут громово скаже:
«Над гробами прапори киплять».
Ворог – інший. Знай же, брате-враже:
У тризуба меч по рукоять!..
 

Чечени

 
Це Чечня мстить тобі і мені.
Що ж ми такого зробили Чечні?
Те зробили, що вбили.
Що дозволили вбити Чечню.
Що вбивали її день по дню,
Що за неї тоді не обстали,
Коли в світовому меню
Цін прейскуранти на неї зростали.
І кат здивував мене дивом із див —
Путін Кадировим походив…
І він їх тримає тепер у руці,
Не чеченці вони – вже кадировці…
Вже Америку нині Чечня жахає.
Бояться вже Джон і Хаєм
Чеченського сліду.
Посієш отак зненавиду
І не проросте любов.
Яка далі рима?
Рима чеченська?
Вгадали. Кров…
 

Дарунок на ювілей

 
Ти тікаєш. Та рятунку
Нема з твого подарунку.
Онде він: це цілий пульт.
Ось інфаркт. А ось інсульт.
Ось тобі кошмарний сон.
А ось повний паркінсон.
Тож забавам годі. Край.
Що ти хоч, те вибирай.
В паркінсоні вже не пити,
А в альцгеймі ще солити
Можна свіжі огірки,
Коли руки – дрижаки.
Чарку піднесуть ще друзі,
Не розіллється на пузі,
Спинить все засциматня,
Як ніщо вже не спиня.
Пульт отой в твоїх роках,
Але не в твоїх руках.
Не роби собі ти культу
Із дарунку цього – пульту.
А живи – як жив. Живи!
Геть дурне із голови!..
 

Відсутність нюху після антибіотиків

 
Ніщо мені не пахне й не смердить…
Як це жахливо! А ніщо не пахне…
Очей твоїх зарошена блакить
Мого цілунку виболіло прагне.

Ніщо мені не пахне й не смердить.
Як це потворно! Де той лютий сморід?
Огидитись, о як мені кортить!
Нема огиди. Зеро. О, айм сорі!

А дуб цвіте. Волоття золоте.
Як дивно пахло це густе волоття.
В минулім все лишилось, а проте
Конвалією дихає волосся,

Твоє волосся золоте й пахке.
Ще запах чую, а сивин не видно,
Ледь стріпується, буйне і легке,
В парфумах ледь смеркає ненаситно.

Полин ледь-ледь проб’ється з полину —
Його мерщій у пащу самогону.
То, може, звідти нюх свій поверну —
Його я чую й чутиму до скону.

Цибуля ось врятує. Огірок —
Із хрону й кропу зеленава дуля.
Ось буде постріл. Зводиться курок.
Сочисто в ніс – кума моя цибуля.

Тож все ж не одцурається буття,
Не зашпортнусь я у своєму горі.
Пробігла внучка – як пахтить дитя.
Йде сукин син – який од нього сморід…
 

Самоідентифікація

 
Ані штокали,
Ані какали,
Вели мову барвінково,
Розмовляли чорноброво —
Лиш балакали.
Ані пшекали,
Ані пшикали,
Як журавлики,
Курликали.
Воловодились,
Плуганились —
Все базікали,
Коли вже було смертельно,
Чорно ніколи…
 

♦♦♦

 
Схід – солодкий
Захід – солоний
Дай мені солоду
З твоїх долоней
Жінко – сніжинко
З диханням гюрзи
Ти захмели мене
Але й тверези
На терези
Я не кину життя
Солодко-солоне
Життя – не ниття
На терези
Кину долю свою
Сходе мій Заходе
Смерть у раю
Я одраюю
У пеклі твоїм
Усе поруйную
Про все розповім
 

♦♦♦

 
Вибираю хрест із сонцем —
Просить вибрати рідня
Й золотюнім волоконцем
Витись до Великодня.
А на Паску йти крізь вітер
Просто до Теліженців,
Де у святошний гармидер
Так багато промінців,
Де трава буйно-зелена,
Де безсмертя – то трава,
І до клена – чорноклена
Клан уклінно порива,
Бо хрест вибрали із сонцем,
Неможливо без хреста,
А без сонця скорогонцем
Не впізнає простота…
 

Глибока аденома
(Фрагменти з лікарні)

 
Пішов із дому.
Забрав аденому.
В Інституті Урології професор
із-за столу не встає і на мій
добридень каже суконно, безцеремонно:
– Скидай штани!
Велика черга стоїть за мною, а
я прийшов, бо нетерпець, по блату,
по дзвінку, чергу минувши таку.
– Що за центропупія?
Колупну у дупі я,
Не хочеш – не колупну?
І геть тебе прожену?!
…Став у позу.
Виставив гармату.
Для сміливості вдома
Вихилив дозу,
Не забув і зарплату.
Професор:
– Будеш живий! Не тепер, а тоді…
Негайно лягати, бо бути біді.
Чи маю
я
рацію?!
Негайно
на операцію!..
 

♦♦♦

 
Молодиця. Нівроку собі молодиця.
В якій би міг на ніч заблудиться.
Стриже мені кучері між ногами.
Які лоскітливі гами —
Готує до операції.
Радість серед прострації,
А де ж стидоба? А де сорома?
Просто – нема…
…Розпанахав животяру. Покулупався.
– Полковнича аденома. Субчик попався.
А я генеральську сьогодні вже одбатав.
Пішло та поїхало – комсостав!..
 

Халатне ставлення

 
Двадцять халатів не на Бессарабці.
Знов понеділок, човгають капці.
Маски задраєні. Йде професура.
Всі очі на тебе. Знайома фрезура.
А поміж ними пані з косою,
Спішить, бо не знає ні миті простою.
Скелет із косою, з отою, що косить.
Може, кирпатої з тебе вже досить?
Найбільше ж тебе облягли сорома,
Ти ж голий лежиш, навіть плавок нема,
І припнутий корінь твій, кореневище
Донизу вагою, бо пнеться все вище,
А ядра підняті (так служба веліла)
З тремтячого твого нещасного тіла…
Це ж хто підхіхікує, хто це хихоче?
Як ти заплутався, друже мій, хлопче,
Очі сміються в палких молодиць,
Що ниць вилітали з пахучих спідниць.
Тепер вони зверху, в халатах халатні…
Чи ти боєздатний? Вони боєздатні…
Професор розводить у скрусі руками.
Буває ж таке! Практикуєм роками,
А тут щось не вийшло. Невдалий момент!
Рішуче наступимо на сентимент!
Пробити попробуєм механічно.
Дививсь академік на нього критично.
Я знав, що усе на мені окошиться.
Дивилась професорка, славна лошиця,
Кирпата з косою скелетом трясла,
Й сестричка була з Домонтова села.
«Давай, пробивайте», – сказав так синкліт,
Й кирпата косою махнула як слід…
 

♦♦♦

 
Вона лиш в палату – сміх без причини:
Всім слухать мене – вище яйця мужчини!
Всім слухать мене – корінця одтягнути
А яйця підняти як хочете бути
Знову при ділі – шануйте ядра
Так вчила Цезаря Клеопатра
Так вчили індуси у Камасутрі
Вони ж були ловкі і хитромудрі
Синочок, не смійся, тобі я поправлю,
Твоє причандалля тобі переставлю…
А ти депутат починайся із дна ти
Мені ти не хочеш підняти зарплати
То хай в тебе корінь не підніметься
Он бач одвернувся – уже він і дметься!
Тож вище мужчини – не голови яйця!
Нехай молодиці ще ними пограються
Бо кожна свого перелюбчика варта
Бо кожна чекає свойого більярда…
Сміється регоче медсестра з Домонтова
Аби ти була мені вічно здорова!
Ганчіркою вазяє сова відерцем
А кожне словечко у неї із перцем
Стала. Одхукалась. Сміх без причини
Яке наше гасло? Вище яйця мужчини…
 

♦♦♦

 
Федорченко з Миколаєва, учасник ВВВ.
Хай ще сто літ дядько живе!
Поруч на ліжку правду розповіда
Спеціально приїхав – мучать года,
І забрала у кума його швидка,
Напилися, звичайно ж, не молока
Дядько могутній. Персонаж із Довженка.
Сила колотить його навіжена.
Він вже прапрадідом декому буде.
Для нього лікарня ця – зовсім не будень.
Треба ще вижить, бо внуки проп’ють
Його минуле, сучасне й майбуть.
Треба праправнуків виходить, сину.
Хтось мені прийде із них на заміну.
Я – рядовий. Аденома моя – генеральська.
Видно, що доля у мене райська,
Півлітру ще двигну у вісімдесят.
Так хто генерал з нас, а хто солдат?
Федорченко з Миколаєва, учасник ВВВ.
Хай до ста літ дядько живе!..
 

♦♦♦

 
Баночки-шманочки, груші з авоськи —
Прибігли родиною. Горіхом волоським
Мене пригощають. Сусід я, сусід.
Він – інвалід. Таж і я – інвалід.
Щебечуть сімейством – повна палата.
За віщо мені така люта розплата?
Щодня їх по п’ятеро. Я ж чом один?
Євреї вони. А я що – грузин?
Сімейство моє десь розбіглось в світи.
Чічко-Марічко, хіба що є ти.
А то вже здурів би! А тут ще, як кат,
Московський видзвонює Патріархат.
І кличуть до сповіді тут, у лікарні.
Та ліпше зведуся й подамся до псарні,
Аніж їх чути та ще сповідатись.
Поверну, поверну всі цифри і дати,
Не дамся, не здамся, нехай хоч сто бід!
Вставай і ходи. Ти – не інвалід!
 

♦♦♦

 
Лежать гострі голки на дезінфекції,
Чекають, як видно, якоїсь протекції,
Щоб дався я колупатись в мені
І пропадати в тяжкому вогні.
Молоді – практикують. Я кров’ю зійшов.
Давай розпанахали знов його шов.
Каже сестра: «Депутат – кабаняра.
Кров, як в кнура. Йому це покара,
Що ми отут гибнем за копійки.
Рачкую щоночі – в мої то роки!»
Молодша сестричка: «Та він – як Ісус!
Терпить, не стогне. Йому за це – плюс…»
Я чую й не чую. Та, видно, біда,
Життя моє десь і кудись пропада.
Гукають професора вже практиканти,
Як я побував десь у пеклі у Данте.
Все чую. Все бачу. Видно, живу.
Сестричку вже бачу. Вже третю. Нову.
Це вже професорська асистентка,
Дуже ловкенька, видно, доцентка.
– Що пізнаєш нас, бачу, обох.
Я плачу. Сміється він. Білий, як Бог,
Професор мій Бідний. Бідний – це я.
Зі мною, багатим, родина моя.
Провідали. З’їхались. Господи Боже!
Ти помагай, як ніхто не поможе…
 

м. Київ, Олександрівська (Жовтнева) лікарня

2004, 2014

♦♦♦

Шеделя білоколонне диво…

М. Зеров

 
О Шеделя білоколонне диво.
Як світиш ти високо і правдиво.
Як тішусь я, що бачу тебе ще раз —
Пощезла днів моїх пісна печера
В Печерській лаврі, в сяєві дзвіниці.
Де не зозулі грають, а зигзиці,
Де вже не голуб, але голуб-дух,
Де урочисто, чисто все навкруг,
Де даль віків у сяєві небес,
Де дух з колін підвівся і воскрес,
Де між зірками, вічними й новими,
Літають шестикрилі серафими
І херувими всі четвертокрилі
Напоєні у Гізеля в чорнилі.
Де Нестора – святого літописця
В Ілларіона всі молитви пишуться…
Летять літа, чи сонце чи сльота,
Літають ще, літають ще, літа…
Світи ж високогірно і правдиво
Ти – Шеделя білоколонне диво!..
 

Народ

…Дрижить протоплазмою без ядра…

Є. Маланюк

 
Нас пригноблювали негаразди
В газових камерах ми були
Під дустом виживали не раз ми
Наковтавшись ганьби і хули
Та вже можемо бути народом
Нині кров’ю беруть нас на спит
Не здамося кацапським забродам
Будем зверху, не підем на спід
Ядро знайшлося у протоплазми,
Майдан – це основа основ ядра.
Співаймо тепер над усі негаразди:
Не пора! Не пора! Не пора!..
 

♦♦♦

 
Вночі проти Різдва
Упала сосна
Дуже здорова
Двадцятиметрова
Як Сатана
Розбила японську альтанку
І на світанку
Вже на Різдво
Трощею всіх лякала
Жахом якогось лекала
Та її торжество
Піде на дрова
Аби ти була здорова
Сухе
  Ваше
     Превосходительство
Будь ти мені здоровенна
Карго суха і скажена
Підеш на дрова
Як впала проти Різдва
На дрова або ж на дрова
Все дно – раз чи два
Шкільна любов
На турніку сонце треба крутити щодня.
На брусках на руках рвучко стояти.
Без розбігу чіпко стрибати через коня.
Мені і не снились такі результати
Та ще як вона дивиться через вікно.
Та ж наче не дивиться. Як би ж то дивилась!
Як зараз я бачу захоплення юне дно —
Аби вона тільки в кіно відпросилась!
Оркестр вдарить з клубу на всю губу.
Жаб’ячий переб’є – парні такі оркестри.
Обох їх вистачить на всю долю, а то й судьбу.
Аби ще далась додому за руку провести.
Садки вишневі в ночі як білі легенди стоять.
Місяць на небі до сонця буде стояти,
А потім у річку впірне, сховається між латать
І буде за п’яти русалкою лоскотати…
 

Самогон і самогонка

 
Слюсаревському вдогонку —
В баби Клуші є закон
Розрізняти самогонку,
Вирізняти самогон.
Ну а в мене, як іконка
Із дитинства свій фасон.
Коли баба – самогонка,
Коли дід – так самогон.
Самогон лиш буду пити,
Самогонку – в перегон.
Перваком лиш замінити
Можна лютий самогон.
Узяв дівку – беззаконну.
Не зморив би її сон,
Їй налию самогонку,
Сам візьмусь за самогон.
Як японець до японки,
Залицяється щодня
Самогон до самогонки —
Буде самогоненя!..
 

23.03.2015

♦♦♦

 
Молодці воюють на Сході
Молодиці дивляться «Роксолану»
Дівчата воюють на Сході
Хлопці мріють про Роксолану
Що в нас такого насподі
Що при всілякій погоді
З генеральним планом ачи без всілякого плану
Повна індустріалізація
Повна колективізація
Тепер – повна роксолянізація
Для кожного клону чи клану…
Українська цивілізація
Належить султану?
Вигадана Настя Лісовська
Незнана бранка з Рогатина
Rossa, Rosa, Rоха, як наша вина,
Як доля наша ще як угодовська
З глибокої глибини до нас дорина
Яремна, гаремна – ніяк не московська
Турецька якась сатана!
Не можемо ми без чужої приправи
Цар чи султан, а все ж нами править
Затемна й завидна!..