Loe raamatut: «Загадки»
Font:
* * *
Бачить – не бачить,
Чути – не чує,
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає;
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова, —
Будемо, діти,
З нею довіку
Жити-дружити.
Хто ж то такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартовлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
КНИЖКА та й годі.
* * *
Котилася тарілочка
По крутій горі,
Забавляла любих діток
У моїм дворі.
Нам тієї тарілочки
Чому не любить —
Хорошая, золотая
І як жар горить.
Прийшла баба – сама чорна,
І чорний жупан, —
Заховала тарілочку
У синій туман.
Постихалі співи й жарти
У дворі моїм;
Золотої тарілочки
Стало жаль усім.
Зачинився я у хаті,
У віконці став
І про тую тарілочку
Співати почав:
«Туманочку, туманочку!
Поклонись зорі,
Покоти нам тарілочку
По нашій горі…»
Де не взявся із-за лісу
Невідомий птах,
Довгохвостий, гостроносий,
На восьми ногах.
Тільки став я приглядаться —
І що, і відкіль,
А він зразу розігнався —
І в вікно сусіль…
Я – на піч та у куточку
Зігнувсь, притаївсь
І, щоб птах той не надибав, —
Ряденцем укривсь.
Навіжений птах літає,
Не найде ніде
І тонесенько виводить:
«А де дідок, де?»
Закричав горлатий півень
І прогнав мій страх,
Я зрадів – і не побачив,
Де той дівся птах.
Золотую тарілочку
Всі знають давно:
То на небі СОНЦЕ ясне,
На весь світ одно.
Чорна баба – нічка темна:
Із давних-давен
Покриває все на світі,
Як погасне день.
Заховався, шуткуючи,
Дідусь-господар,
Щоб не зразу догадались,
Що той птах-КОМАР.
