Loe raamatut: «Ялинка»

I

Настав святий вечiр.

В Якимовiй хатi кипiла робота. В печi трiщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубцi на вечерю. Василько сидiв долi та м'яв мак до кутi. Васильковi було лiт дванадцять. Вiн був найстарший у сiм'ї. Василько м'яв мак i все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидiв на полу, схиливши голову.

«Чого батько журяться? – думав вiн. – Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити вiд шевця маминi чоботи?»

Рипнули дверi. В хату увiйшов якийсь чоловiк.

– Добридень вам, – удався вiн до Якима. – Чи не продали б ви, чоловiче, тiєї ялинки, що росте у вашiм садочку? Пани послали мене знайти дiтям ялинку на святий вечiр; я вже другий день шукаю i не можу знайти гарної…

Яким помовчав.

– А що б ви дали? – спитав вiн перегодом.

– Та вже не будемо торгуватись… Кажiть цiну…

– Три карбованцi дасте, – вiдповiв Яким.

– Тату, – обiзвався Василько тремтячим голосом, – таж то моя ялинка, ви її подарували менi ще тодi, як мене похвалив учитель.