Tsitaadid raamatust «Що записано в книгу життя»
А баба злегенька кректала; їй було добре, що чула на губах теплі уста.
Мамине слово падало в нього, як зерно в зготовану ниву; він чув се, i се пiдiймало у ньому нещирий, чужий, роблений гнів.
Життя виїло силу з неї як лушпиння з картоплi, кинуло в кут. А душа міцно вчепилась за ту шабатурку i не хоче її покинуть.
