Tsitaadid raamatust «Талан»
Туча, няню, не така жорстока, як люде: буря порве все, та хоч серця не займе. Грім одразу уб'є, та катувати не буде... А тут катують і не докатовують...
Та ще й те: сім'я - це закуток скритий, а іскуство веде нас до всесвітнього храму; у шкаралущі сімейній ми служим тільки собі чи своїм дітям, а у праці художній ми повинні людям служити, цілком себе оддавати миру, громаді. Для того-то сім'я і не може миритись зі сценою, бо одна одній буде шкодити: або зрадиш дітей, або зрадиш громадську одправу...
Этот эгоизм - неотразимая сила: он пытка, ужас!.. Он ломает всего человека, разбивает в один момент все идеалы и делает его забавою чужой воли...
Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?
Б е з р о д н и й. Не мене, а мою віру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щирості у людини, - те мене рве!
Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих - під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці!
К о т е н к о (гладить по голiвцi). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.
К о т е н к о. Тридцять раз вам казав: при драмi водевiль на кiнцi.
К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лiзла на граба, а грабок реп – i баба геп!
Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось…
Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят… Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!
