Tsitaadid raamatust «Сині етюди»
-маріє! Не будь наївна. Я даю тобі запах слова.
"Душенька! Яке може бути сознаніє, коли сплошна безсознательність"
"Значить, і даль треба шукати на якихось інших шляхах?"-подумала я.
"Але не калюжі думають про небо. То зорі подумали в калюжі й одразу сховались..."
"Люди завше хочуть жити - і це велика правда, яка на землі, без якої буде порожнеча"
"І ще сказати: напередодні Нового року над городом паслись зоряні отари, а місяць, може, був, а може, і не був, бо кожному багато справ і кожний кудись спішив"
"А пар по насипу стелеться - ви знаєте чому?.. Коли потяг мчить до семафору - ви знаєте чому?"
"Знаєте: колись я вийшов із цеху на повітря після нічної зміни. Цокотіли молотки, гуділи машини - і все задумливо. А вгорі одне небо з зорями - і тільки. За заводським парканом тиша - ніч. Тоді в голові мудро, тоді в серці мудро, тоді я цар життя, і моя голова підпирає темно-синю височінь"
"Не хотілось знати, що трамваї біжать на край міста, що трамваї повертаються, що нема далі трамваїв, що далі важкі дороги й кістки замучених коней."
...бо життя-безмежна кармазинова ріка і протікає вона по віках невідомо відкіля й невідомо куди.
