Tsitaadid raamatust «Поза межами болю»
Самітна людина ніколи не може бути щаслива.
Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити.
Люди не є злі...не є добрі.Люди тільки нещасливі і - щасливі.
- Десять царів за один український пиріг...
- Якби я був найвищим єством, яке сплодило світ і життя, то, дивлячись на діла своїх рук і на ваші муки, я запався би зі сорому на саме дно пекла.
Невже це нужденне життя варте того, щоб його цінити й за ним тужити? Не світить сонце нам ось тут, то взагалі не світить. Та найбільш болюче те, що в людській луші погасло світло ідеї. Сучасна війна обнизила людей до рівня найдикіших звірів. Найдикіше озвіріння обхопило тих мужчин, які яні разу не конали в огні боротьби. Та вже в найглибшу безодню душевної гнилі впала найбільша частина женщин, які своєю брехливістю, облудою, жорстокістю й безмежною жадобою гроша та своєю все свіжою різноманітністю статевої розпусти перейшли тисячу разів найдикішого мужчину - хама. За що ми боролися?
Не буди його болю,що спить.Це був би злочин...злочин...
Люди дали їм замість ніжності прокльони, замість серця гарматні кулі, замість родинного щастя кайдани неволі.
<...>тільки душа може побачити, відчути й розуміти душу.
Чому миш, кертиця, гадина любується світлом сонця, а людина ні?
