Tsitaadid raamatust «Роксолана. Страсти в гареме», lehekülg 4

З ненавистю так само, як і з любов'ю. Тільки й того, що одну викидають з пам'яті, а другу - з серця.

Сорок років - рубіж для мужчини. Коли нічого не досягнув, уже й не досягне, бо здобувається усе в житті шаблею, яку рука тримає, лише поки міцна.

Дев'ять безумств переслідують чоловіка: самохвальство, жага до чужої жони, відсутність жони власної, передавати владу жінці, прокляття доброзичливого, звичка позичати те, чого не зможеш віддати, нелюбов до своїх братів…

ской дочери! Драгоценную мелочь, на которую только и способен был один из многочисленных байстрюков великого господаря

Як мало треба людині, щоб жити, і як безмежно багато треба для цілого життя.

Мы существуем только, пока мы, соединяясь постоянно со всем, что нас окружает одновременно отделены от этого оболочкой своего тела и неповторимостью духа.

Коли невігластво панує в суспільстві, а безлад - в умах, тоді закони плодяться з такою силою, що їх незмога не тільки застосовувати й виконувати, а навіть прочитувати. Тільки чорний люд і дрібні власники підкоряються закону. Багаті керуються власними вигодами, а не законами.

Жінка послана в світ, щоб утверджувати справедливість, вона знаряддя і міра справедливості, але тільки доти, поки виконує своє велике призначення.

Женщин запирают здесь в гаремы так же, как по всему миру запирают правду, прячут и скрывают. Выпустить на свободу женщину - все равно что выпустить правду. Потому их и держат в заточении, боясь их разрушительной силы, их неутоленной жажды к свободе.

А паша і за життя був мовби мертвий, бо не мав у собі слова. Людина ж, позбавлена слова, - гірша за звіра.