Tsitaadid raamatust «Депеш Мод»
я себе почуваю, як ріка, яка пливе проти власної течії.
Завжди так: хочеш не хочеш - мусиш боротись, інакше з цього нічого не вийде, або сиди вдома і не рипайся, або вже - спробуй взяти за яйця прикрі обставини...
—Ну, ні, — каже Вася. — Я не згоден. Я своїх батьків люблю.
—Ти їх коли востаннє бачив?
—Яка різниця? — говорить Вася. — Мені їх не треба бачити, щоб любити.
в принципі я можу робити будь-що, ну, майже будь-що, але тут така проблема — що я не хочу робити нічого, мені так природніше, хоча не всі це розуміють, така проблема.
«Мамині сині очі, — відразу ж беруться до справи степан галябарда, — бачу вас, як на долоні, — всі ви па-ра-рам смутком оповиті і від сліз трішечки солоні». «Трішечки, трішечки», — незадоволено затягує хор.
Трішечки солоні, — думаю я, — це добре чи погано? Мабуть, все-таки, погано, було б краще, якби їх нормально посолили, якщо я все вірно розумію.
—Да, — говорить Вася. — Ну й жуки.
—Де жуки? — не розумію я. — Ти про що?
—Про... Далее
я боюся, що засну, і просто не додумаюсь прокинутися.
Бывают в жизни такие моменты, когда наивысшим благородством и наибольшим моральным поступком будет избавить окружающих от своего присутствия.
- Да - как вы себя чувствуете?
- Знаете, - говорю, - я себя чувствую как река.
- Как река?
- Да, как река, текущая против собственного течения.
ЕПІЛОГ №4
12.15
Сидячи тут, в цьому вагоні, наповненому дітьми й спекулянтами, сидячи на безнадійній твердій лаві, дивлячись у вікно і давлячись спиртом, я знаю вже тепер, в 19, про що я думатиму через десять років, я знаю, про що я буду думати, але найголовніше навіть не це — найголовніше, що я знаю, про що я думати не буду ніколи, нізащо в світі, жодного разу, навіть мимоволі — не буду. Я ніколи не буду думати про те, що все могло бути... Далее
Ну хочете я вам водяри дам? Ні, — відмовляється контролерка, — не хочу. Як це? — дивується Вася.