Tsitaadid raamatust «Марадона»

Поети не знають про любов нічого,

любов - це бажання мати дітей після дефолту.

…пам’ятай…насправді система відчиняє двері

лише для того, аби прищемити в них твої пальці.

Це і є,наскільки я розумію,суспільна місія літератури-витягувати когось із його персонального гівна,виконувати функцію штучного серця,коли твоє на якийуь час відмовляється з тобою співпрацювати.

Як говорив Ісус, розкинувши руки, -

Я повернуся ще, суки.

розкажи мені про неї

давай, розкажи,

ти ж стільки разів помирав після її зникнень,

що мав би звикнути до всього цього.

Просто збиваючись в цьому диму

серце, з яким я живу роками,

не зупинилось лише тому,

що по ньому били весь час кулаками.

…боротьба з системою

Приваблює мене своєю безнадійністю.

Постійна присутність чужого розваленого побуту, прочитані книги і відвідані свого часу лекції, вмонтовані в його письмо, проступають, мов написи на старих будинках, оскільки так чи інакше мова – це старий обжитий будинок, перенаселений запеклими, скандальними персонажами, неврівноваженими поетами, котрі намагаються підпалити його – цей будинок – кожен зі свого боку, намагаються вистрибнути з вікон горішніх поверхів, а вистрибнувши і розбившись, звільняють ще одне помешкання від своєї присутності, проте не від своєї свідомості.

Компроміс — це не те, що ти продаєшся, компроміс — те, що ти навіть не намагаєшся торгуватись.

Поміж тим, що ти говориш,

і тим, як тебе розуміють,

і знаходиться вся поезія