Камінь посеред саду

Знаходять те, що гублять. А що не гублять, то не знаходять.

Від минулого неможливо утекти. Минуле - це ми самі. З нашими успіхами і невдачами, точними попаданнями й помилками.

Як мало треба іноді жінкам взагалі, аби бути щасливими.

Можна перехитрити самого себе, але час - дзуськи.

Ілюзією життя його самого не заміниш.

Якщо я не любив досі, то невже тому, що не вмів когось полюбити?

Але ж для цього не потрібно вміння, це приходить саме,

несподівано, наче вихор, чи поступово засмоктує, як губка.

Так принаймні я читав про це почуття і чув од інших.

Імітувати почуття, що ми з успіхом робили, відколи минуло перше взаємне захоплення? Ні, з мене досить.

Сподівання треба виправдовувати відразу, бо потім ризикуєш залишитися біля розбитого корита.

Магда вважає мене бездарним. Бездарним в умінні жити на цьому світі, у вмінні любити це життя, відчувати смак до нього, відчувати повнокровність...

Людина повинна все життя себе шукати.