Навчи її робити це

Не зупиняйся, не зважай ні на кого, піднімайся і йди. Тобі судилось велике майбутнє. Подивись лише, скільки видатних людей мали слабке здоров'я, а скільки здорових і сильних розтратили дарма своє життя. Ніколи не озирайся назад!

Знаєш, Лізо, що таке справжній біль? Той, від якого не втекти. Той, який лишається тільки прийняти. Той, без якого ти вже не живеш. Він виростає із тебе - і сам стає тобою.

Навіть якщо вона збрехала, то її право. "Врешті, кожен із нас вигадує найзручнішу брехню".

Хто сказав, що чужі проблеми вирішувати легко, най відкусить собі язик.

Коли опиняєшся серед тупих невігласів, хочеться втекти. Якщо тікати нікуди, вдаєш, що невігластва не помічаєш.

- Я так скучила за тобою... Можеш мені не вірити. Коли ти пішов, подушка ще довго пахла твоїм волоссям, так пахла, що я спочатку тулилася до неї кілька ночей, а потім випрала постіль, щоб забути. Не дивись так на мене. Ще кілька місяців тому не дозволила б собі так говорити, а тепер...

- Кажи! Кажи далі. Хто змінив тебе, Лізо? Звідки в тобі така людяність?

- Це не людяність, Артуре. Це слабкість.

Знаєш, я колись у натовпі з бридотою подумала: не люблю людей, вони ворушаться!

- Моторошне місце, що й казати. А камінчики на надгробках - наче знаки нагадування про них.

- Про кого?

- Про померлих, звісно. Жив, любив, ненавидів, будував, руйнував. І крапка. Камінець по всьому.

Твоя біда - відсутність крил, Лізо.

Не буває випадковостей, не буває збігів.