Loe raamatut: «Заклик до любові»

Книги отця Ентоні де Мелло були написані у мультирелігійному контексті, щоб допомогти послідовникам будь-яких релігій, агностикам та атеїстам в їхньому духовному пошуку. Ці книги не були задумані автором як посібники чи наставляння католикам у християнській доктрині чи догмі.

Переднє слово

Медитації, представлені у цій книжці, не являють собою якихось нових доктрин. Не є вона також і книгою з медитаціями на християнську тематику, це спогади містика, наділеного відвагою бачити реальність і через те сповненого співчуттям і любові до всього сущого, котрий втішався всім і нічим. У певному сенсі ці медитації – автобіографічні: вони передають той болісний шлях, яким був ведений Тоні останні роки його життя, аби позбавитися всяких ідеологій, аби бути самим собою.

Ці медитації головним чином присвячені темі любові й перешкод на шляху до любові: прихильностям, бажанням, жадобі – інакше кажучи, обумовленостям і тому, як можна їх позбутися й прийти до бачення, прийти до істинної любові.

Це потужні медитації, здатні допомогти нам вирватися із в’язниць обумовленості, звільнити нас від догми формулювань, які перешкоджають у баченні реальності. Ці медитації підводять до розуміння, що нам, аби досягти Істини, потрібно мати серце, яке позбавиться всякого програмування, всякої корисливості – таке серце, що нічого не боронить і нічого не прагне, й через це безстрашне й вільне.

Медитації в цій книжці кинуть виклик деяким загальноприйнятим теоріям: скажімо, що можна любити тільки тоді, коли вас самих хтось любить і т. ін. Вони сповнені загадкових стверджень на кшталт: «ви можете любити тільки тоді, коли самотні; любов існує сама по собі, любов не має об’єктів» і подібне. Тоні допомагає нам глибоко зазирнути в таїну того, що є любов.

Я не очікую, що всі погодяться з Тоні: багато хто не захоче побачити того, на що він вказує. Він був свідомий, що чимало людей віддадуть перевагу своїй тюрмі перед свободою за її стінами, а деякі волітимуть просто покращити тюремні умови. Але він сподівався, що знайдуться ті, хай таких буде і небагато, кому вистачить сміливості вирватися із в’язниці, хто захоче побачити реальність і змінитися завдяки цьому баченню.

Можливо, хтось із читачів цієї книжки звинуватить автора у тому, що він розглядає все під особистим кутом, залишивши без уваги соціальні, структурні виміри реальності. Тоні не був сліпим у цьому відношенні, він скоріше цікавився тим, аби представити фундаментальне відношення до життя, необхідне всім: соціальним реформаторам, революціонерам, християнам, індуїстам, атеїстам – усім. Це відношення до життя у індійській традиції зветься нішкама-карма, чи, словами самого Тоні, містицизмом безкорисливих дій, котрий неодмінно має бути присутній у кожному, хто прагне долучитися до побудови більш справедливого і гуманного суспільства.

Є у цій книжці, без сумніву, й певні повтори; але цих повторів неможливо було уникнути, не пожертвувавши деякими цінними прозріннями її автора.

Джозеф Меттем, «Товариство Ісуса»

Ахмедабад, 7 лютого 1994 року

Вступ

Тоні де Мелло, разом з Діком Макгью та Джо Ейзпуном проводили практичні заняття і представляли програму духовних вправ в Інституті Садхани, що в Лонавлі. Мені пощастило мати можливість відвідати Індію і брати участь у великій програмі (Максі-тренінгу) 1985—1986 років. Ми мали групові сесії п’ять годин на день впродовж п’яти днів щотижня. І хоча кожен із нетерпінням чекав тієї години, коли можна було обмінятися зі своєю групою враженнями від вправ та зробленими відкриттями, що надихали кожного з нас, центральний момент дня припадав все ж таки на сьому годину ранку. Ще тільки починало розвиднятися, коли Тоні представляв нам якусь оригінальну медитацію, що тривала приблизно двадцять хвилин. Вона була безперечно оригінальна і щоразу нова, як ви це помітите самі. Він регулярно складав кожну з них напередодні вночі, перед тим як запропонувати її нам. І що то була за медитація! Найвищого ґатунку! Ті сорок людей, котрі сходилися в каплиці й чули ці незвичайні ідеї та прозріння, надихалися тими медитаціями, бажали говорити про них одне з одним і втілювати їх в життя.

Від самого часу тієї програми я все чекав і не міг дочекатися, коли ж побачу ті медитації опублікованими. Гадаю, якщо добряче пошукати, таких медитацій віднайдеться щонайменш на сотню більше, бо ж Тоні ніколи не пропускав вранішніх медитацій. Він отримував від медитації щиру радість, для нього медитація була однією із багатьох приємних прикмет, що прикрашають собою день містика.

Отримавши перший наклад книги «Заклик до любові», я використовував ці медитації, проводячи духовні ретрити (усамітнення) більш ніж з п’ятдесятьма групами, щоразу з визначними результатами. Залежно від складу групи і особистих нахилів учасників я використовував скорочені подачі й видозмінені версії.

Кожна медитація в її повноті буде найбільш доречною для тих, хто займається «Духовними вправами» Ігнатія Лойоли, чи то в ретриті, чи коли є зручний час для духовних роздумів.

Щодо повної версії, то я б рекомендував її тим, хто не знайомий із особливостями духовної практики Ентоні де Мелло, а також для груп із більшою кількістю учасників. Скорочена ж адаптація доречна у випадках, коли є певні обмеження у часі.

Тож бажаю вам сповна насолодитися душевними почуттями й радощами в Божественній Реальності, що оточує всіх вас.

Джеймс Р. Долан, «Товариство Ісуса».

Рочестер, штат Нью-Йорк, США

Медитація 1
Мирські почуття проти духовних

Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?

(Матвій 16:26)

I. Згадайте той тип почуття, коли хтось хвалить вас, коли з вами погоджуються, вам піддакують, коли вам аплодують. І протиставте його тому почуттю, що охоплює вас, коли ви споглядаєте схід чи захід сонця, або Природу в цілому, або коли читаєте книжку чи переглядаєте фільм, щиро насолоджуючись ними. Відчуйте смак цього почуття.

І порівняйте його з першим, а саме – тим почуттям, що породжується всередині вас, коли ви отримуєте похвалу. Зрозумійте, що перший тип почуття походить від самозвеличування, від самовихваляння. Це почуття мирське. Друге походить від самореалізації – це почуття духовне.

II. А от і ще одне протиставлення: згадайте той тип почуття, яке у вас буває, коли досягнете успіху, чогось доб’єтеся, коли ви дісталися самої вершини, виграли у якійсь грі або взяли гору в суперечці.

І протиставте його почуттю, яке отримуєте, коли зайняті ділом, яким по-справжньому насолоджуєтесь, яке поглинуло вас усього, якоюсь справою, що потребує повного зосередження. І ще раз завважте якісну різницю між мирським почуттям і духовним почуттям.

III. І ще одна відмінність: згадайте, як ви почувалися, коли мали владу в руках, начальствували над іншими, а люди дивилися на вас знизу вверх, отримували накази від вас, або ж коли ви мали популярність. І порівняйте це мирське почуття з почуттям близькості, приязні – із тими часами, коли ви втішалися спілкуванням з друзями або ж були в компанії, де панували веселощі й сміх.

А. Зробивши все це, спробуйте зрозуміти справжню природу мирських почуттів, а саме: таких як пихатість, самовихваляння, самозвеличування. Вони не є природними. Їх винайшло ваше суспільство і ваша культура, аби зробити вас продуктивним, зробити контрольованим. Ці почуття не породжують тієї наснаги і того щастя, котрі творяться спогляданням Природи чи насолодою від дружнього спілкування чи праці. Такі почуття покликані створювати екзальтацію, збудження та порожнечу.

Б. А потім спостерігайте за собою протягом дня чи тижня з думкою про те, скільки вчинків зроблено вами, до скількох занять ви долучилися, що не заплямовані прагненням до цього збудження, цього неспокою, які тільки породжують пустоту, бажання уваги, схвалення, слави, популярності, успіху або володарювання.

В. І погляньте на людей, що оточують вас. Чи є серед них бодай хтось, хто не потрапив у залежність від цих мирських почуттів?

Хоч би одна людина, не контрольована ними, що не прагне їх, не витрачає кожну хвилину свого повсякдення, свідомо чи несвідомо, шукаючи цих почуттів?

Побачивши це, ви зрозумієте, чому люди намагаються здобути увесь світ і, роблячи так, втрачають свою душу. Бо ж вони живуть життям, яке є порожнє, бездуховне життя.

І ось одна життєва притча, аби ви порозмислили над нею: група туристів сидить в автобусі, що проїжджає повз неймовірно прекрасних краєвидів: тут і озера, і гори, і річки серед зелених ланів. Та шторки на вікнах у цьому автобусі спущено. Тож туристи й гадки не мають, що лежить за вікнами автобуса. І увесь час свого подорожування витрачають на нікчемні чвари: хто займе почесне місце в цьому автобусі, кому рукоплескатимуть, на кого зважатимуть. І за цим-то зайняттям їх і застає кінець подорожі.

Медитація 2
Причини нещастя

Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може буть учнем Моїм!

(Лука 14:26)

I. Погляньте на світ і побачте нещастя навколо вас і всередині вас. Чи ви знаєте, що спричиняє це нещастя?

Можливо, ви скажете: самотність, гноблення або війна, ненависть чи атеїзм. Але ви помиляєтеся.

Є тільки одна причина нещастя: фальшиві переконання, які маєте в своїй голові, переконання настільки поширені, настільки розповсюджені й загальноприйняті, що вам і на думку не спадало поставити їх під сумнів. Через оці фальшиві переконання ви бачите себе і світ у викривлений спосіб.

Ваша запрограмованість настільки сильна, а тиск суспільства такий потужний, що ви буквально опинилися в пастці сприйняття світу цим викривленим способом. І виходу немає, тому що ви навіть не підозрюєте, що ваше сприйняття викривлене, ваше мислення неправильне і ваші переконання фальшиві.

II. Озирніться навколо і погляньте, чи зможете знайти хоч одну по-справжньому щасливу людину – безстрашну, вільну від занепокоєння, тривоги, напруження, турбот.

Вам пощастить, якщо знайдете одного такого на сотню тисяч. Вже через це одне маєте поставити під підозру програми й переконання, що є спільними для вас і для них. Але й ви також були запрограмовані на те, щоби не підозрювати, не сумніватися, просто довіряти припущенням, що були вкладені у вас вашою традицією, культурою, суспільством, релігією. І якщо ви нещасливі, то вас привчили звинувачувати себе, а не це своє програмування, не ідеї та переконання, що були успадковані й перейняті з культурою.

III. Все стає навіть гірше через той факт, що більшість має настільки промитий мозок, що навіть не усвідомлює, наскільки вони нещасні, подібно людині, що снить і гадки не має, що спить і бачить сон.

Що ж це за фальшиві переконання, котрі перешкоджають вам бути щасливим? Ось декілька прикладів.

А. Перше переконання: ви не можете буди щасливі без тих речей, до яких прив’язані і які вважаєте такими цінними.

Неправда. Немає жодної такої миті у вашому житті, коли б ви не мали всього, чого потребуєте, аби бути щасливим.

Подумайте про це хвилинку.

Ви нещасні з причини, що зосереджуєтеся на тому, чого не маєте, а не на тому, що маєте саме зараз.

Б. Друге переконання: щастя настане в майбутньому.

Це неправда. Прямо тепер і зараз ви щасливі, і ви цього не знаєте, тому що ваші неправдиві переконання й викривлене сприйняття тримає вас у полоні страхів, тривог, прив’язаностей, конфліктів, вини й цілої юрми ігор, у які ви запрограмовані грати.

Якби ви могли бачити крізь це, то усвідомили б, що ви щасливі і не відаєте цього.

В. А ось іще одне переконання: щастя прийде, якщо ви спроможетеся змінити ситуацію, в якій знаходитеся, і людей навколо вас.

Ні, це неправда. Ви безглуздо витрачаєте так багато енергії, намагаючись заново облаштувати світ.

Якщо змінити світ – це ваше життєве покликання, тоді сміливо йдіть вперед і змінюйте його, але не плекайте ніяких ілюзій, що це якимось чином зробить вас щасливим.

Те, що приносить вам щастя – це не світ і не люди у вашому оточенні, але мислення в вашій голові.

Подібно тому, як безглуздо шукати гніздо орла на березі океану – так і шукати щастя у навколишньому світі.

Отож, якщо ви шукаєте саме щастя, тоді можете перестати витрачати енергію, намагаючись вилікувати облисіння чи вибудувати привабливе тіло, чи змінити місце проживання або роботу, суспільство, спосіб життя та навіть індивідуальність.

Чи розумієте ви, що можете змінити будь-що з цього, можете мати найпривабливіший вигляд і бути найхаризматичнішою особистістю, жити в найприємнішому оточенні і бути, як і були, нещасною людиною?

І десь глибоко всередині ви знаєте, що так воно і є, але й далі витрачаєте сили й енергію, здобуваючи це, хоча й так знаєте, що щастя воно вам не принесе.

Г. І ще одне помилкове переконання: якщо всі ваші бажання здійсняться, ви будете щасливі.

Неправда. Насправді якраз оці бажання й прив’язаності саме й роблять вас напруженим, розчарованим, знервованим, занепокоєним і зляканим.

Перелічіть списком всі свої прив’язаності й бажання і кожному з них скажіть такі слова: «Глибоко в серці я знаю: навіть досягши тебе, я не здобуду щастя».

І замислитесь над істинністю цих слів. Досягнення бажаного може, щонайбільше, принести спалах задоволення й збудження. Не плутайте це зі щастям.

Тоді що ж таке щастя?

Мало хто знає сам, й ніхто не зможе розказати вам про це, бо ж щастя неможливо описати. Чи можете ви описати світло людям, що просиділи у пітьмах все своє життя? Можете описати реальність тому, хто снить? Зрозумійте свою пітьму – і вона зникне; тоді ви знатимете, що таке світло. Зрозумійте свій нічний кошмар, яким він є, і він припиниться; тоді ви прокинетесь для реального світу.

Зрозумійте свої фальшиві переконання, й вони щезнуть. Тоді ви пізнаєте смак щастя.

Тож якщо люди так відчайдушно прагнуть щастя, чому ж не намагаються зрозуміти своїх помилкових переконань?

I. По-перше, їм навіть на думку не спадає усвідомити їхню помилковість чи бодай усвідомити, що це всього лишень переконання. Вони бачать їх як факти і реальність – настільки глибоко ті запрограмовані.

II. По-друге – тому, що люди бояться втратити той єдиний світ, який їм відомий: світ бажань, прив’язаностей, страхів, суспільного тиску, напруження, амбіцій, занепокоєння, вини зі спалахами задоволення, полегшення та збудження, які все це приносить.

Подумайте про когось, хто боїться відпустити нічний кошмар – кінець кінцем, це єдиний світ, який йому відомий. Тоді матимете чітку картину, як виглядає ваше життя й життя інших людей.

Якщо хочете достягти тривалого щастя, мусите бути готові зненавидіти батька, матір, навіть своє власне життя й залишити всі свої статки й надбання.

Як? Не зрікаючись їх чи відмовляючись, бо ж до того, від чого відмовляєшся силоміць, назавжди лишаєшся прикутий. Скоріше, бачачи їх тим, чим вони є – нічним кошмаром; і тоді, чи залишите ви їх, чи ні, вони втратять свій контроль над вами, свою силу шкодити вам, і ви нарешті прокинетеся від свого сну, від своєї темряви, свого страху, свого нещастя.

Проведіть певний час, аналізуючи все те, за що ви чіпляєтесь, побачте все таким, яким воно є насправді, тобто кошмаром, що, з одного боку, приносить вам збудження і задоволення, але також викликає тривогу, напруження, боязкість, страх, нещастя – з іншого.

Батько і мати – кошмарний сон. Дружина та діти, брати та сестри – кошмарний сон. Все ваше майно – кошмарний сон. Ваше життя, як воно є тепер, – кошмарний сон. Всі до єдиної речі, за які ви чіпляєтесь і переконали себе, що без них щастя не буде, – кошмарний сон.

Тоді ви зненавидите батька й матір, жону і дітей, братів і сестер і навіть власне життя.

І тоді ви дуже, дуже легко полишите всі свої статки, а саме: припините чіплятися за них і тим самим знищите їхню здатність шкодити вам.

Тоді нарешті ви зможете пережити той загадковий стан, який не можна описати чи переказати словами, стан непорушного щастя і спокою. І ви зрозумієте, скільки істини у тому, що кожен, хто перестане триматися за братів або сестер, за батька, матір або дітей, землю чи будівлі… тому воздасться сторицею, й той здобуде вічне життя.

Медитація 3
Виявіть програму в своїй голові

А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, – іди з ним навіть дві.

(Матвій 5:40,41)

Якщо ви поглянете на те, як саме ви були виховані і як поводитеся у цьому світі, то виявите, що у вашій голові є ціла програма, набір команд, яким має бути світ, яким маєте бути ви і чого маєте хотіти.

Хто несе відповідальність за це програмування? Не ви. Насправді це зовсім не ви той, хто вирішує навіть такі основні речі, як свої бажання й прагнення і так звані потреби; що є ваші цінності, ваші смаки, ваше ставлення до того чи іншого.

То були ваші батьки, ваше суспільство, культура, релігія, минулий досвід, котрий вкладав робочі інструкції в ваш комп’ютер.

Тепер же, якого б ви не були віку і куди б не йшли, ваш комп’ютер повсюди супроводжує вас, він у постійній активності, і діючи кожної свідомої миті дня, владно наполягає на тому, щоб його накази втілювалися в життя людьми і вами.

Якщо його накази втілені, комп’ютер дозволяє вам бути спокійним і щасливим. Якщо вони не втілюються в життя, хай навіть і не через вашу провину, комп’ютер генерує негативні емоції, які змушують вас страждати.

1. Наприклад, якщо інші люди у чомусь не дотягують до очікувань цього комп’ютера, він карає вас розчаруванням, гнівом чи образою.

2. Інший приклад: коли щось знаходиться поза вашим контролем або майбутнє виглядає непевно, ваш комп’ютер вимагає, щоб ви відчували тривогу, напруження, хвилювання. Далі ви витрачаєте чимало енергії, намагаючись приборкати ці негативні емоції.

І ви в цілому справляєтесь з ними, витрачаючи ще більше енергії на перебудову світу навколо вас, аби накази вашого комп’ютера були реалізовані.

Якщо так і станеться, вам буде дарована певна міра хиткого спокою; хиткого – бо ж кожної миті якась дрібниця (потяг, що затримався, чи магнітофон, що раптом перестав працювати, лист, що вже мав надійти і не приходить – будь що) виявиться дисонуючою із програмуванням вашого комп’ютера, і той вимагатиме, щоб ви знову почувалися засмученим.

Отак ви й живете цим жалюгідним життям-животінням, постійно покладаючись на милість речей та людей, відчайдушно силуючись, аби вони відповідали вимогам вашого комп’ютера, щоб можна було втішатися бодай тим єдиним видом спокою, про який тільки знаєте, тимчасовим перепочинком від негативних емоцій, з милості вашого комп’ютера і вашого програмування.

Чи є з цього якийсь вихід. Так.

Вам не вдасться змінити своє програмування аж так швидко чи, мабуть, навіть ніколи. Та вам це й непотрібно.

Спробуйте ось що:

1. Уявіть, що ви опинилися в ситуації чи разом з людиною, яку вважаєте неприємною й за звичних обставин уникали б.

2. Тепер спостерігайте за тим, як ваш комп’ютер інстинктивно починає активно діяти, вимагаючи від вас уникати цієї ситуації або спробувати змінити її.

3. І якщо ви продовжуєте стояти на своєму й відмовляєтеся змінювати ситуацію…

4. Спостерігайте за тим, як комп’ютер настирливо вимагає від вас, щоб ви відчували роздратування чи тривогу, чи провину або будь-яку іншу негативну емоцію.

5. Тепер продовжуйте дивитися на цю неприємну ситуацію чи людину, поки не зрозумієте, що:

А. Це не вони викликали у вас негативні емоції. Б. Вони такі, які вони є, просто роблять своє й поводяться по-своєму, правильно чи неправильно, добре чи погано.

В. І це ваш комп’ютер, завдяки вашому програмуванню, наполягає на тому, аби ви відреагували негативними емоціями.

Вам це буде краще видно, якщо зрозумієте, що хтось із іншим програмуванням, зіткнувшись із тією ж таки ситуацією чи особою, чи подією, відреагував би цілком спокійно, навіть щасливо. Не зупиняйтеся, допоки не усвідомите цієї істини: єдина причина, чому і ви не реагуєте спокійно й щасливо – це ваш внутрішній комп’ютер, котрий вперто вимагає, щоб реальність була перероблена згідно з його програмуванням. Спостерігайте за всім цим, так би мовити, як сторонній спостерігач, і далі самі побачите ту чудову зміну, яка станеться в вас.

Щойно зрозумівши цю істину й тим самим зупинивши свій комп’ютер від генерування негативних емоцій, ви можете вдаватися до будь-якої дії, яку вважаєте потрібною. Можете уникати ситуації чи особи; або можете спробувати змінити їх, або наполягти на повазі до своїх прав чи до прав інших; ви можете навіть вдатися до використання сили.

Але тільки після того, як позбавилися своїх емоційних розладів, адже тоді ваші дії матимуть свій початок у спокої та любові, а не в невротичному бажанні догодити своєму комп’ютерові чи діяти у відповідності до його програми, щоб позбавитися негативних емоцій, котрі він генерує.

Тоді ви зрозумієте, наскільки глибока мудрість цих слів: «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві».

Бо ж вам стане очевидним, що справжній гніт походить не від людей, що борються з вами у суді, чи від властей, що примушують до рабської праці, але від вашого комп’ютера, чиє програмування знищує ваш душевний спокій/лад тієї самої миті, як зовнішні обставини виявляться неспроможними задовольнити його накази. Як відомо, були люди, що почувалися щасливими навіть серед гнітючої атмосфери концентраційного табору!

Програмування, що гнітить вас, – от від чого вам потрібно звільнитися.

От тоді відчуєте ту внутрішню свободу, від якої тільки й мають народжуватися всі соціальні революції, оскільки потужний порив, те могутнє почуття, що піднімається у вашому серці, коли ви бачите суспільну несправедливість, і кличе до дії, матиме свій корінь у реальності, а не в програмуванні вашого «его».