Loe raamatut: «Яхтовий перехід Дніпром (річкою)»

Преамбула мандрів

Як Рейн важливий для німця, Темза – для англійця або Міссісіпі для американця, так для українця головною рікою життя є Дніпро. Верхів'я його – у Білорусії й Росії, а впадає він у Чорне море. Ця гігантська водна артерія із притоками багато в чому визначає економіку й культуру всієї країни.

Немає сумнівів: водний маршрут по Дніпру, найбільшій ріці України, відкриє чимало цікавого тому, хто подорожує по воді. Мені вкотре у цьому пощастило переконатися на власному досвіді.

Ми почали шлях на комфортабельній моторній яхті «Санта Есперанца» (Свята Надія) 6 травня у Миколаєві, завершили його в Києві 12 травня. Не дуже квапилися, але й особливо не затримувалися ніде, ідучи із середньою швидкістю 10 вузлів (підкреслю: це постійно проти течії!). Температура повітря становила +24 градусів за Цельсієм, температура води + 14,5. Нас заставав у шляху дощ і кілька невеликих штормів. Це типові погодні умови на Дніпрі для пізньої весни (або й також ранньої осені). Улітку тут, зрозуміло, тепліші й повітря, й вода.

Шляхом Геродота

Першим із західних дослідників таку ж подорож здійснив давньогрецький історик Геродот, який проплив знизу нагору – з Чорного моря майже «до джерел», як співає ректор одного університету. Геродот описував Дніпро так (називаючи його Борисфеном, таке ім’я уживається часом і нині): «Борисфен – ріка, як я думаю, не тільки зі скіфських рік найщедріше наділена благами, але й серед інших рік, крім єгипетського Нила… Борисфен – найбільш прибуткова ріка: по берегах її простираються прекрасні пасовиська для худоби; у ній водиться велика кількість найкращої риби; вода приємна на смак для питва й прозора у порівнянні з водою інших мутних рік Скифії. Посіви уздовж берегів Борисфену чудові, а там, де земля не засіяна, розстеляється висока трава. В усті Борисфену сама собою осідає незліченна кількість солі. У ріці водяться величезні безкісткові риби і є багато інших чудасій».

Ситуація на Дніпрі із часів Геродота змінилася дуже сильно. Немає вже описаних їм чудасій: амазонок, антропофагів, незліченного золота скіфських царів. Деякі сміливці й нині пробують пити воду із Дніпра – краще, однак, пропускати її через фільтр. Але деякі дива таки залишилися.

Рушаючи у мандри, важливо знати, що Дніпро нині майже на всій своїй течії, на всьому басейні є каскадом штучних водоймищ, які місцеве населення часто називає «штучними морями». Моря були створені в контексті «великих будівництв соціалізму» в 1950-х роках, однією з найбільш відомих є Дніпрогес у місті Запоріжжя.

На шляху від Чорного моря до столиці України – міста Києва, доведеться подолати п'ять шлюзів. Водоймища (або «моря» – називатимемо їх і так), як виявилося, відрізняються за своїм характером, штормистістю й за деяким іншим характеристиками, про що ми намагатимемося розповісти в даному путівнику докладніше. Ми йтимемо по Дніпру, тому для тих, хто забагне з Чорного моря зайти в Південний Буг, відзначимо лише два цікавих пункти (хоча їх на тій річці набагато більше).

Одразу ж варто підкреслити такий нюанс: у кожному з міст і містечок на березі Дніпра, великому або малому, від Миколаєва й Херсона до Нової Українки, можна пересісти на автобус або таксі й за кілька годин дістатися до столиці – Києва.

Миколаїв

Попервах, отже – місто Миколаїв. У XVІІ столітті він був «морською столицею» Російської імперії (до складу якої тоді входила й Україна), її форпостом у війнах на Чорному, Азовському й Каспійськім морях. Саме тут був штаб морського головнокомандувача усієї імперії. Миколаїв від самого свого заснування – місто корабелів, тут працює кілька судноверфей. У мілітарні часи СРСР тут будувалися військові крейсери, авіаносці, підводні човни, танкери, а також риболовецькі траулери. Для іноземців це було закрите місто. Тепер їх тут зустрічають привітно, а іноземні компанії стали інвесторами й власниками деяких верфей Миколаєва.

Миколаїв – одна з «суднобудівних столиць» Східної Європи, де сходять зі стапелів комфортабельні парусно-моторні яхти по індивідуальних замовленнях. Наша «Санта Есперанца» – родом звідси. Тож кілька слів про неї.

Довжина «Санта Есперанци» 16 м., ширина 5 м., осадка 1,5 м. Тобто параметри дозволяють заходити навіть у неглибокі річкові бухти, підрулювати до малих «сільських» причалів. Це – по суті, готель на воді. Дві просторі каюти, у кожній – туалет, кондиціонер, душ, телевізор і відеоплейєр. Є простора кают-компанія, де також встановлені кондиціонер, телевізор, супутниковий телефон. А як без камбуза? Він на «Санта Есперанці» обладнаний електроплитою, морозильною камерою, мікрохвильовою піччю.

На палубі, площа якої 25 кв. м., установлюються тент, диван, шезлонги. У комплектацію яхти входять водний і сухопутний (складний) мотоцикли, надувний човен з мотором, надувні матраци й багато інших речей, необхідність у яких раптом стає особливо гострою під час далеких переходів.

При цьому судноплавні якості яхти – теж на висоті. Вона їх неодноразово демонструвала в плаваннях по Дунаю, Чорному й Середземному морях. Корпус у яхти дуже міцний, виготовлений зі сталі. Тому їй не страшні шторми, вона придатна для плавання у відкритому морі при хвилюванні до п’яти балів. Повний «фарш» устаткування дозволив би управляти цією яхтою навіть п’ятнадцятирічному капітанові, якщо б таке допускали правила судноводіння. На «Санта Есперанці» змонтована супутникова навігаційна система, автопілот, два радари, гідролокатор, системи радіозв'язку коротко- і ультракороткохвильові. Два двигуни потужністю по 300 кінських сил кожний дозволяють розвивати швидкість у 12–13 вузлів. Запас ходу яхти при повних баках пального становить до 850 миль (1500 км). Для керманича, крім місця за штурвалом на палубі, про всякий випадок є паралельний штурвал і пункт керування усередині яхти.