Šrift:Väiksem АаSuurem Aa
Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.
Я вірю, що ти світло – і такого
ся темрява до себе не приймає?
Я вірю, що ти слово – і такого
отой глухорожденний люд не чує?
Їм, може, треба іншого Месії?
Їм, може, сина божого не досить?
Месія.
Вони сліпі, вони ще не прозріли,
самого слова мало їм для віри,
їм треба діла.
Міріам.
Ти творив дива!
Месія.
Творив дива ще тільки над водою;
сього не досить – треба крові.
Міріам (з жахом).
Крові?
Чиєї крові, вчителю?
Месія.
Моєї.
Міріам.
Хай їм вона на голову впаде!
Месія.
Не проклинай, вертається прокляття
на того, хто сказав його.
Міріам.
Нехай!
Я знаю се, проклята я навіки,
бо я любить не вмію ворогів.
О, кожний тихий усміх фарисея
для мене гірш від скорпіона злого.
Мені бридка не так сама отрута,
як все оте гнучке, підступне тіло.
Я вся тремчу, коли його побачу.
В моїх очах я чую зброї полиск,
в моїх речах я чую зброї брязкіт,
так я узброєна в свою ненависть,
як вартовий коло царської брами,
що радий вихопить на кожного свій меч,
хто тільки зле замислить на владаря.
Месія.
Чи ти й мене ненавидиш так, жінко?
Міріам (з докором).
Учителю!
Месія.
Ти, може, скажеш – любиш?
Міріам.
Ти се сказав.
Месія.
Я так сказав: хто мовить,
що любить господа, а брата ненавидить,
неправда то.
Міріам.
Хіба ж і той не любить,
хто душу віддає?
Месія.
Що значить, жінко,
віддати душу?
Міріам.
Значить – буть готовим