Мелодія кави у тональності кардамону

Виявляється, втратити родину - це зовсім не легко. Це як втрата часточки власного життя або спогадів. Коли вислизає з рук, особливо гостро відчуваєш його справжню цінність.

Справді, нема нічого гіршого, аніж невизначеність та довге очікування невідомого.

Яка все-таки людина дивна істота - майже ніколи не почувається абсолютно задоволеною тим, що має. Навіть тоді, коли понад усе хотіла саме цього. Здається, найперша небезпека мрій - це те, що вони іноді здіснюються.

Здається, кохання - це не лише надрив і спалах чуттєвості та емоцій. Воно ще й у турботі про щоденні потреби близької людини, у спокійному теплі долонь, у мовчазній згоді й розумінні того, що не завжди є гарний настрій та бажання підтримувати розмову. Таке кохання дуже прагматичне й одночасно безкорисливе, без нього складно жити, неможливо існувати, а щоб зберегти - доводиться важко працювати над залагодженням найдрібніших нюансів та щоденно миритися з найважчою із залежностей - залежністю від коханої людини. Тут або спокійно приймаєш неписані правила, або мусиш змиритися з іншим, не менш банальним розвитком подій. Неможливо весь час жити на лезі ножа або на краю безодні. Іноді хочеться перепочити й отримати затишний притулок у безпечному місці, а для відчуття щастя достатньо найбанальніших та найпростіших речей: звичайної розмови, розмірених стосунків, сутінків за вікном, приємного тепла оселі, буденних клопітів і відсутності суперечок з людиною, яку любиш.

Людина завжди беззахисна перед смертю, і неважливо, чи зіштовхується вона з нею вперше-вдруге чи, може, востаннє. Знання та досвід пережитих втрат ніяк не допомагають, лише накладають іще один шар болю на всі попередні