Поете, не жадай любові од народу;
Захоплень і похвал пройде хвилинний шум.
Почуєш дурня суд, юрби пекельний глум —
До них байдужим будь, їм не твори в догоду.
Ти – цар; на самоті живи й люби свободу;
Іди, де зваблює тебе свобідний ум;
Плекай плоди своїх улюблених задум;
За подвиг не чекай на людську нагороду.
Вона в самім тобі. Ти – свій найвищий суд;
Ти найсуворіше оціниш власний труд;
Чи ти гордишся ним, художнику правдивий?
Гордишся? Хай тоді його юрба ганьбить,
Хай на вівтар плює, де твій вогонь горить,
Хитає твій триніг, як хлопчик пустотливий.
1830
Не множністю картин уславлених майстрів
Я завжди вкрасити жадав свою обитель,
Щоб повагом про них вів бесіду цінитель,
І забобонно гість од здивування млів.
У затишку своїм я бачити хотів
Один-єдиний твір, щоб зору полонитель
Він був, щоб з полотна на плин моїх трудів
Повільних, наче з хмар, Пречиста й наш Спаситель —
Вона – з величністю, Він – з мудрістю в очах —
Дивились, лагідні, в божественних світлах,
Одні, без ангелів, під пальмою Сіону.
Здійснилося. Творець, що знає глиб начал,
Тебе послав мені, тебе, мою Мадонну,
Правдивої краси правдивий ідеал.
1830
Tasuta katkend on lõppenud.