Ворошиловград

Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами.

- Ти ж, мабуть, хотіла поїхати? Що тебе тут може тримати?

- Ну як що? - відповіла вона подумавши. - Завжди є речі, котрі нас тримають.

- Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні?

- Ні, - призналась вона, - немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає.

* Головне - мир в душі. І ноги в теплі.

Коли ловиш життя за хвіст, найменше думаєш, що з ним потім робити.

Його саксофон вибухав, ніби хімічна зброя, винищуючи ворожі війська. Паркер дихав через мундштук, видмухував золоте полум'я праведного гніву, його чорні пальці залізали до роз'ятрених ран повітря, витягуючи звідти мідні монети й сушені плоди.

Ніхто не надає особливого значення стосункам із жінками, всіх захоплюють стосунки із життям і смертю, ніхто не знає, що жінки - це і є життя і смерть.

* ...іноді людина не знає, від чого відмовляється. Тому краще їй іноді взагалі не відмовлятись.

Я постійно позичав у нього одяг, він у мене — гроші. Різниця була в тому, що одяг я завжди повертав.

... потрібно вміти пригадати все, що було з нами і що було з тими, хто поруч із нами. Це головне. Бо коли ти все згадаєш, піти тобі буде не так просто.

Потрібно захищати те, що належить тобі по праву.