Дуже цікава, як і всі інші цієї авторки. Переживаєш події разом з героїнею цього твору. Легко читаються твори пані Світлани Талан, це одна з моїх улюблених письменників.
Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя – відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима – то тепер вони вурдалаки? Горору не буде, буде війна – війна за людську гідність і право на спокійну старість…
Потрібно вміти відсіювати непотріб, щоб залишилося лише цінне.
Бути матір'ю та дружиною - різні речі. Важко навіть сказати, ким бути легше, а ким важче.
У молодості здається, що попереду занадто довге життя, що часу на кохання, для теплих слів дуже багато. З роками приходить усвідомлення, що час, який нам відведено для любові та радощів, невпинно скорочується. І його залишається з кожною прожитою добою на день менше.
Я з впевненістю можу сказати, що справжнє кохання не втрачається з роками, не переростає у звичку бачити щоденно поруч кохану людину, воно лише набирає іншого, більш глибокого сенсу. Різниця лише в тому, що молодість робить більше помилок, вона менш розсудлива. Кохання стає з роками не як шампанське, а як добре витримане вино - ще міцніше, ще солодше, ще ароматніше
- Іноді не все можна побачити, коли відкриті очі, - сказав задумливо тато. - Можна спробувати заплющити очі.
- Щоб не бачити зради?
- Щоб побачити те, що не бачила з відкритими очима.
Отзывы 1