Heinrich Heine

Щоночі у сні бачу, мила, тебе З привітним на устах вітанням І кидаюсь я тобі, мила, до ніг З гірким, безнадійним риданням. На мене журливо так дивишся ти, Хитаєш собі головою, І котяться з ясних твоїх оченят, Мов перли, сльоза за сльозою. І тихеє слово я чую твоє, Букет з кипарису приймаю. Прокинусь — букет з кипарису зника, А слово твоє забуваю.

Я чашу страсти осушил

Всю до последнего глотка,

Она, как пунш из коньяка,

Нас горячит, лишая сил.Тогда я, трезвость восхваляя,

Отдался дружбе, — мир страстям

Она несет, как чашка чаю

Отраду теплую кишкам.

* * *

Тебя люблю я, - неизбежна

Разлука наша, - не сердись!

Цветущий образ твой и нежный

И мой печальный – не сошлись!Да, от любви к тебе я вяну,

Я тощ и бледен стал, - вглядись!

Тебе я вскоре гадок стану, -

Я удаляюсь, - не сердись!/перевод В.Коломийцева/