Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного

гетьмана війська його королівської милості Запорозького, складені іноком Касіяном Саковичем, ректором шкіл Київських у братстві

Як мужність запорожців королі пізнали,

То їм за герб такого лицаря признали.

Вітчизні він готовий завжди послужити

І за її свободу голову зложити.

А треба, то землею він пройде, водою,

До всього має вправність і прудкий до бою.

ПЕРЕДМОВА СЛАВНОСИЛЬНОМУ ВІЙСЬКУ ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОМУ: ЛАСКИ БОЖОЇ, ДОБРОГО ЗДОРОВ’Я І ЩАСЛИВОГО НАД ВОРОГАМИ ВІТЧИЗНИ ЗВИТЯЖСТВА З НАБУВАННЯМ БЕЗСМЕРТНОЇ СЛАВИ ЗИЧИТЬ ОД У ТРОЙЦІ ЄДИНОГО БОГА АВТОР

 
Вірність підданська Пану постійно справляє
Нам оте якнайбільше, що в світ посилає
Вольність – ось найважніша річ поміж усіми,
Гідність їй уступає речами своїми.
Тож освідчити можуть цю думку народи,
Бо вони до свободи ідуть од природи.
Золотою у світі її називають,
Доступитись до неї всі пильно жадають:
Та не кожному може вона бути дана,
Тільки нам, що боронять вітчизну і Пана.
Мужньо лицар, у війнах до неї простує,
Не грішми, але кров’ю свободу купує.
Запорозькеє військо ту вольність здобуло,
Бо служило вітчизні старанно і чуло.
І у хроніках давніх про те написали,
Як вони противенців вітчизни збивали
Морем, долом, і пішо, і кінно, бувало,
Хоча ворог при зброї находив навалом.
Плем’я те із насіння іде Іафета,
Що батьківського з Симом ховає секрета.
За Олега Роського монархи гуляли
І по морю човнами. Царград штурмували,
їхні предки із роським монархом хрестились —
З Володимиром, – стійко у вірі лишились
І ту віру несхитно тримають, статечно,
Бо за неї вмирати готові конечно.
У тім війську стрічали і князя, і пана,
Не одного з них мали провідцю-гетьмана.
І Петро Конашевич гетьманив на славу,
Його лицарство знають усюди по праву.
Запорозькеє військо – належить вважати —
Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.
Україна тим військом себе захищає,
Де ж нема запорожців – татарин гуляє.
Це посвідчити можуть міста на Поділлі,
Також Белзькі, Підгірські – пізнали на ділі.
А де кров християнську поганин розлив,
Тих, котрі залишились, у рабство повів.
В козака хоч ні зброї, ані шишака,
Дожене поганина, лиш дай лошака,
І хоча він здоров’ю ушкоду вчиняє,
Та невільників завше з біди визволяє.
Отож тії, которі хотять воювати,
Щоб козаків чи знести, чи турку оддати,
Ті, напевне, як вівці у сіті б упали,
Коли б вовкові сторожа – пса – поручали.
Для вітчизни козаки – тверда оборона,
Від татар і від турків надійна заслона.
Але я до вас мову свою повертаю,
Славне лицарство, всім про таке нагадаю:
Щоб у вірі святій ви нерушно тривали,
Королю пильну вірність свою заховали,
Бо за неї вам вольність була Паном дана:
Є король, а крім нього – не маєте пана
Від усяких податків, судів увільнились,
І заслугами гідно усі уміцнились.
За великі клейноди свободу тримайте
І заслугами більше її уміцняйте.
А ти, славний гетьмане, ти, наш Олефіру,
Керуй військом щасливо, ховаючи віру
Вірно Богу й народу, бо то християни,
І боятися будуть тебе всі погани.
Із тим лицарством слави собі набувай,
І мене в добрій ласці із військом тримай.
Я тобі оцю книжку свою офірую
І од імені війська усього друкую,
Бо все те, що на славу гетьманську писалось
Конашевичу, вам це також прикладалось.
Не особою гетьман, а військом є славний,
Також гетьманом – військо, і доказ то явний.
Що є гетьман без війська чи військо без нього?
Ні, не важать нічого одне без одною.
Річ кінчаючи, Богу я вас доручаю
І звитяжства у щасті назавше бажаю.
 

Вашим, мшюстям, моїм, вельми ласкавим, панам, і добродіям, усьому лицарству його королівської милості Запорозькому, низький і зичливий, слуги та молільник, многогрішний інок Касіян Сакович, ректор шкіл Кивїських.