Град земний і Град небесний

Брати Жан, Поль і Ерман Лімбурґи (др. пол. XIV ст. – 1416 р.) – нідерландські живописці, автори мініатюр «Розкішного часослова герцога Беррійського» (1411-1416рр.).

Губерт ван Ейк (1380-1426рр.) – нідерландський художник, відкрив і удосконалив старовинний секрет олійних фарб; автор Гентського вівтаря (поч. 1422р.).

Ян ван Ейк (1390-1441рр.) – молодший брат Губерта. Завершив розпис Ґентського вівтаря після смерті старшого брата (1426-1432рр.); з 1425р. обіймав посаду придворного художника при дворі Філіпа Доброго, герцога Бургундського, а також був емісаром герцога з особливих доручень.

1

Розкішний часослов герцога Беррійського «Пори року». Квітень

Брати Лімбурґи

Ян піднявся на вершину пагорба і захоплено завмер. Замок дю Клейн на тлі синього липневого неба й поля стиглої пшениці; женці на полі, а неподалік селяни, які стрижуть овець; дорога, що вабить у далину – все це зачаровувало. Юнак дістав із сумки вуглину й папір і почав малювати. Коли малюнок був готовий, акуратно склав його в теку і заквапився до замку, адже сонце вже хилилося до обрію.

– Ти хто? – зупинив його біля воріт молодий стражник.

– Ян, живописець із Маасейка, – відповів художник.

– Із Нідерландів?

– Так.

– До кого прямуєш?

– Іду в майстерню братів Лімбурґів.

– То тебе запросили Лімбурґи?

– Так, точніше Ерман, старший із братів, – підтвердив Ян.

– У нас тут багато художників: із Парижа, з Німеччини, навіть з Італії, – похвалився стражник. – Кажуть, що його світлість герцоґ Беррійський щедро платить! Значить, ти теж прийшов заробити?

– І повчитися!

– Але ж ти сказав, що живописець? – здивувався стражник. – Нумо, доведи, що умієш малювати!

– Будь ласка, – Ян дістав із дорожнього мішка теку з малюнками, – дивися.

– Бачу, – мовив стражник, роздивляючись роботи, – це усе володіння нашого герцоґа!

– Красиві у вас тут місця, а замок просто диво!

– Так і є! – підтвердив стражник і додав: – Це усе Мелюзина!

– Мелюзина?

– Фея, – пояснив стражник, – яка допомогла своєму чоловікові Раймондину з роду Лузіньянів придбати ці землі, а тоді за одну ніч звела замок і міст!

– Але ж це казка! – усміхнувся Ян.

– А ось і не казка! – заперечив стражник. – Мелюзина жила тут і народила Раймондинові, предкові нашого герцоґа, вісьмох синів. Але одного разу, образившись на свого чоловіка, перетворилася на крилату змію й полетіла собі. Отак відтоді й літає вона над замком, оберігаючи його і увесь свій рід. У нас багато хто її бачив!

– Он воно що! – здивувався Ян. – Послухай…

– П’єр. Мене звуть П’єр, – відрекомендувався балакучий стражник.

– Знаєш, П’єре, я дуже втомився з дороги, мені б засвітла потрапити до Лімбурґів.

– Та ж вони мешкають зовсім поряд, – заспокоїв його П’єр. – Онде їхній будинок, третій праворуч.

– Дякую. То я можу йти? – запитав Ян.

– Гаразд, іди, – погодився П’єр і додав: – Щоправда, герцоґа в замку немає, і Ермана теж.

– А де ж вони?

– Його світлість об’їжджає свої володіння. А Ерман з ним, адже він – перший придворний живописець!

– Але ж його молодші брати вдома?

– Так, Жан і Поль тут, – підтвердив стражник.

– Спасибі тобі, П’єре! – подякував художник і пішов до вказаного будинку.

– Хай щастить, живописцю з Маасейка! – прокричав йому навздогін П’єр.