Проти нього ряду по другий бік тягнеться медовий ряд: на ослонах стоять з медом ночови, яндоли, відра. Два пасішники привезли довбанки з щільниками. Муха, зачувши сирість, налетіла звідусіль. Бджоли обліпили накриття, падають додолу на краплі, чіпляються до обмазаних рук перекупок, всисаються з жадобою в щільники. Пасішники закурили коло себе курево з морової губки. В гарячому повітрі пахне воском, медом. Люде товпляться посеред пляцу. Бджоли сновигають, неначе рої, поміж головами молодиць, падають додолу на чоботи. Здається, ніби хтось вивіз і поставив пасіку в цьому натовпі серед точка. Медовий ряд довгий. Цього року поліття на рої й пасіки. Гостре курево, рої бджіл переносять мою думку в гаї зелені, в затишні пасіки, в катраги, де й людського голосу не чути… Але гам та шум не дає думати. Бджоли кидаються в вічі, на вид, на руки, неначе сердиті, аж люті, за свою руїну. Я оступаюсь вгору, по вулиці. Мене притягують співи лірників і якесь гудіння серед густого натовпу на широкому пішоході… Я насилу пропхався туди.
Чую, гуде органчик і співа приємний тенор зовсім не по-лірницькій… Насилу я пропхався поміж молодицями й дядьками. На пішоході стоїть не органчик, а фісгармонія чимала, така завбільшки як піяніно. Сидів і грав якийсь сліпець, таранкуватий і не старий. Він і пригравав акомпанемент. Чую, співає партесні церковні співи: херувимської — Бортнянського, «Тебе поем…». Встав він, сів на зміну другий сліпець, молодий красунь, білявий. Обидва в сіртучках, знать безталанні сірачкові шляхтичі — чиншовики. Після цього сіла грати сліпчиха, ще не стара, з очима, виїденими, очевидячки, віспою. Ця вже заспівала чернецький романс про «Скорбь и печаль жизни та суєту». Голос альтовий, мелодійний. Це, певно, найновіша спілка старців з полупанків. Народ коло їх стовпився, неначе в церкві. Кидають копійки в мальовані дерев’яні мисочки, поставлені на фісгармонії по обидва боки. А десь поблизу в шумі та гамі дзенькають та гудуть ліри. Чуть, як ніби плачуть прохачі й прохачки — сліпці. А органчик гуде та гуде… Неначе десь поблизу стоїть якесь католицьке абатство, всунулось у цей ярмарковий натовп, і ллються через одчинені двері гуки органа…
А серединою пляцу народ сунеться двома хвилями: сюди й туди, вгору й наниз. Он вгорі коло крамниць з склом крамарі повиставляли довгі столи з скляним посудом — з пляшками, бутлями, стаканами; розставили його коло столів долі. Цей ряд миготить на сонці, ріже немилосердно в очі… дражнить нерви, неначе з столів і з-під землі хтось раз у раз сипле іскрами, неначе безперестану б'є іскряними бризками фонтаном.
Я повертаю в зелений ряд огородини та птиці.
На возах і попід возами лежать позв’язувані молоді качки, гуси, кури, їм важко на спеці. Вони пороззявляли носи та дзьоби і важко дишуть та одсапуються. В гарячому повітрі запахло кропом, петрушкою. Ряди зелені — наче зелений город. Звертаю в переулочок — там на столах і долі знов груші; а далі стоять ночови з смаженою рибою. Коло столів скрізь жаровні: жидівки й міщанки смажать на сковородах рибу під пекучим сонцем. Дядьки й молодиці купують і снідають та закушують…