Співомовки

По старій печаті

 
Вмерла жінка у попа,
А піп і хитриться,
Що до виводу прийде
Яка молодиця,
 
 
То він її приведе,
Зробить що у хаті
Та і каже, що то так
По старій печаті.
 
 
Подобалась та печать
Нашим молодицям.
Ба вже й думають вони,
Що так і годиться.
 
 
Але настав другий піп —
Їдна прибуває,
Просить виводу в попа,
Сороківку пхає.
 
 
«Іди в церкву!» — каже піп.
— Та ні, — каже, — в хаті!…
Та так-таки, прошу вас,
По старій печаті!
 
 
Догадався бідний піп,
Що куди стріляє.
А самого Господь крив —
Свою гарну має.
 
 
Та й і каже: «То колись
По старій читали,
А тепер нова печать,
Стару скасували!»
 

12 июня [1859]

Горох

 
Розкипається горох,
Наймит — що діяти?
Іде в церкву до попа
Обідати звати.
 
 
Розштовхує мужиків
І сажею маже.
Піп якраз стоїть з хрестом,
А той йому й каже:
 
 
«Та ідіть-бо на обід,
Годі з вас молиться:
Бо горох там на г…
Далі розкипиться!»
 
 
«Тю на тебе! — каже піп. —
Чи встиду не маєш?
В такім місці ти святім
Г… поминаєш!»
 
 
Далі хрестом замахнув:
«Геть від мене! — каже. —
Бо як тебе пог…ю
Аж вс…ся, враже!»
 

12 июня [1859]

Божі птиці

 
Говорив раз піп казання
Із письма святого.
«Чого, грішнику, так липнеш, —
Каже, — до земного?
 
 
Подивись на божу птицю,
Як вона літає;
Ні оре, ні жне, ні сіє,
Ані пожинає».
 
 
А староста напереді
Тілько засміявся
Та до ключника старого
Стихача озвався:
 
 
— Та якого ж, — каже, — чорта
Тая птиця й має?!
Скаче тілько по дорозі,
Та г…а шукає.
 

14 июня [1859]

Ов!

 
Говорив піп на казанні:
«Був-то собі, — каже, — гай,
За тим гаєм — іще гаї,
А за ними — іще гай!
 
 
Там-то, — каже, — святий Юрій
Показав своє добро,
Як пришпилив змію люту
Та списою під ребро.
 
 
То змія вже і почула,
Що тут її буде смерть:
Лягла тілько, протягнулась
Та все собі пердь та пердь!»
 
 
А староста: «Ов, панотче!»
Аж узявся за чоло.
Мабуть, йому таке слово
Не до думки підійшло.
 
 
А піп йому: «Не «ов», дурню!
Бо що правда — то не див!
А ти, старий, аж би вс…ся,
Щоб тебе так пришпилив!»
 

14 июня [1859]

Просьба

 
Раз писали мужики
До свого владики:
«Архирею, — пишуть, — наш,
Ясний та великий!
 
 
Церква наша з давніх літ
Перейшла нінащо.
Кілько є у нас святих —
Всі стали ледащо.
 
 
Матір Божа на дошках
Згорбилась, зігнулась,
Апостоли розійшлись,
А Варвара здулась.
 
 
Миколай від хробаків
Порохном узявся.
Сам Спаситель на вратах
Поздовж перепався.
 
 
Миколая нам позволь
Наново зробити,
Матербожій через зад
Клин їден забити.
 
 
Апостолів всіх уряд
Дрючками зігнати.
Спасителя на вратах
Щоб на шпуги взяти.
 
 
А з Варварою уже
Нічого робити:
Коли вона здулась так,
То кажи покрити».
 

14 июня 1859

По воді піду

 
По ярмарку циганчук
Конем виграває,
Понад воду всіх людей
З ярмарку скликає.
 
 
Кого здибає — кричить:
«Сину, тату, діду!
Ходіть живо понад став,
Я по воді піду».
 
 
Посходились понад став.
«Всі по грошу!» — каже.
Всі по грошу і дали.
«Іди ж, — кажуть, — враже!
 
 
А той собі на коня:
«Спасибі вам, люди!
Тогді піду по воді,
Коли зима буде!»
 

18 июня [1859]

Циганський хрест

 
Стоїть циган на снігу,
Мужик проїжджає.
«Чи не хочеш ти хреста?» —
Мужика питає.
 
 
«Чом не хочу?» — каже той.
«Дай же десять грошей,
Будеш собі мати хрест
Хороший, хороший!»
 
 
Дав десятничка мужик,
А циган на штуки:
Гугуп наознак у сніг
Та й розкинув руки.
 
 
І легенько устає,
Устав та й регоче:
«Ото, — каже, — тобі хрест,
Возьми, коли хочеш!»
 

18 июня [1859]

Циган-пасічник

 
Раз багаті хазяї
Цигана приймали
І тут йому, на біду,
Та меду подали.
 
 
Розсмакував бісів син
Та все було ходить,
Стане, шельма, під вікном
Та й «меду» заводить.
 
 
Що не гнали хазяї —
Ні, не відігнати,
Ото ж його до джмелів
Здумали післати.
 
 
Питається сам хазяй:
«Хочеш меду, враже?»
— Чом не хочу, тату мій,
Хочу, — циган каже.
 
 
«То візьми ж собі дупло
З медом і пчолами».
Циган його ухватив
Руками й ногами.
 
 
— А де ж, — каже, — то дупло?…
«Саме серед ліса.
Тілько мухи не дрочи
Та не згадуй біса!»
 
 
Побіг циган, такий рад,
Що мед буде їсти.
Серед лісу стоїть дуб —
Давай циган лізти.
 
 
Ото лізе до дупла,
Моститься, небога,
А в дуплі джмелі, джмелі
Гудуть, аж говорять.
 
 
Тілько руку до дупла —
Вони й забриніли
І, як чорнеє рядно,
Цигана обсіли.
 
 
І шпигнув його їден:
«Господь, — каже, — з вами!»
Шпигнув другий: «Та піди ж
До Божої мами!»
 
 
Далі кілька вже ураз
Цигана кусає —
«Та підіть-бо до святих!» —
Циган промовляє.
 
 
Далі видить неборак,
Що вже пухне й губа —
«Тепер, — каже, — к чорту йдіть!»
Та гугуп із дуба!
 

18 июня [1859]

Холодно

 
Сидить голий циганчук,
Аж мало не плаче.
«Тату, — каже, — холодно!
Зуб до зуба скаче».
 
 
А той йому поясок:
— Та на! не журися!
Коли тобі холодно,
То підпережися.
 

18 июня [1859]

Циганський наймит

 
Оддавав у наймити
Циган свого сина.
«Та він, — каже, — буде в вас
Добрая дитина!…
 
 
А як коли зноровить
Та їсти не схоче, —
Не жалуйте, прошу вас,
Нагаєм, панотче!
 
 
Та все йому говоріть:
А їж-таки, враже!
А робити — чорт із ним! —
Не силуйте!» — каже.
 

18 июня [1859]

Циганська дудка

 
Сидить бідне циганя,
Попхинькує стиха.
А сомпляк же то, сомпляк!
Аж замерз, до лиха.
 
 
А другеє циганя
Біду потішає:
— Ото, — каже, — наш Роман
Яку дудку має!
 

18 июня [1859]

Циганська смерть

 
Розказував циган раз
За смерть свого сина:
«Ще ніхто так не вмирав,
Як моя дитина.
 
 
Тілько-то вже смерть прийшла,
А він на всю хату:
«Тату! Тату! — закричав, —
Люльки, — каже, — тату!»
 
 
Приніс йому таки сам,
А синок, небога,
Тілько раз собі пакнув
Та й пішов до Бога!»
 

18 июня [1859]

Варена сокира

 
Прийшов москаль на постій,
Заглядає в очі:
«Сварі, бабка, што-нібудь!»
А бабка не хоче.
 
 
— Нема! — каже. «Как не бить?»
— А нема нічого!
«Ну же, бабка, нє шуті!»
— Та нема ж, їй-богу!
 
 
«Так і нєт суда на нєт!…
А тапор імєєш?»
— Та сокира десь була!
«А вади нагрєєш?»
 
 
— Та нагрію; що ж води?
«Нічаво, паладім,
Ліш би тапор да вада,
Что-нібудь да сладім!»
 
 
Горить вогонь у печі,
Окріп закипає,
Москаль бере у окріп
Сокиру кидає.
 
 
«Теперь, бабка, єслі б так
Хоть крупи немного…
Енто било б знаєш што?
Ану-ка, єй-богу!»
 
 
Пішла баба до сіней,
Пригорщу приносить,
Але москаль, бісів син,
Сальця іще просить.
 
 
Несе бабка і сальця,
А далі до юшки
Підкинула і сама
Солі та петрушки.
 
 
І все її на умі
Варена сокира,
А сокиру вже давно
Витягнув псявіра.
 
 
Укипіло — їв москаль,
Баба помагала,
Москаль ранець натягав,
Баба доїдала.
 
 
Москаль ранець натягнув
Та й пішов, псявіра,
Баба ж сидить та все хвалить,
Що добра сокира.
 

19 июня [1859]

Свічка

 
Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Сергею святому».
 
 
А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Андрею святому».
 
 
Пішла свічка по руках,
А той поглядає:
Ото староста вперед
З нею наступає.
 
 
До Андрея просто йде,
А той не звинеться:
Поміж люди наперед
Собакою рветься!
 
 
«Да какому, — закричав, —
Лєпіш дуралєю?
Не ентому, гаварят!
Гаварят, Сергею!»
 

19 июня [1859]

Скачі, Мікалай!

 
Видить москаль коня в полі.
Красти замишляє,
З-за пазухи Миколая
Свого витягає.
 
 
Давай йому примовляти:
«Мікола-утєха!
Да памагі украсть лошадь, —
Вєрхом будеш єхать».
 
 
Помолився, повзе полем,
Де шкапа стояла…
Але якось збіглись люди,
Москаля нагнали.
 
 
Тогді москаль Миколая
На шнурочок в’яже,
Волоче його іззаду
Та й до нього каже:
 
 
«Насіл тєбя, как добраво.
Тепер — чорт з табою!
Не памог мнє верхом єхать,
Так скачі за мною!»
 

20 июня [1859]

Варвара

 
Перепродав раз маляр
Усе серед Бару,
І на продаж тілько мав
Їдную Варвару.
 
 
Аж приходить наш мужик,
Шапку поправляє.
«Чи є у вас Миколай?» —
Маляра питає.
 
 
«Нєту, братец, — каже той, —
Толькі зараз буде».
Та Варвару живо зняв
Та й до халабуди.
 
 
І кісткою раз мазнув, —
І чаша закрилась,
Мазнув іще кілька раз, —
І митра вродилась.
 
 
Ще мазнув раз — і обруч
Обвів наокола,
І бігцем до мужика:
«Вот тєбє Мікола».
 
 
Але мужик собі став,
Під боки узявся:
Як поглянув на лице —
Так і засміявся.
 
 
«Що Микола, то вже так!
Правдива Микола!…
Щоби тобі волосок!…
Вся борода гола!»
 
 
«Нєшто хочеш баради?
І барада буде!»
І з Варварою мерщій
Знов до халабуди.
 
 
Вибігає, кругом глип, —
Мужика й ні пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.
 
 
Прокляв маляр мужика
І бабу, до лиха;
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:
 
 
«Не трєбуй он баради,
Ентакая харя! —
І єще би била раз
З Міколи Варвара».
 

21 июня [1859]

Запорожці у сенаті

 
Раз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відвіту не дати.
 
 
Ото входять запорожці,
Москалів вітають;
А ті сидять бувванами,
Не відповідають.
 
 
Запорожці ідуть ближче,
Стали коло стола.
А ті сидять, як сиділи,
Жоден ані слова.
 
 
Тоді старий запорожець
До своїх озвався:
— Чи не в пустку, мої діти,
Я з вами забрався?
 
 
— В пустку! В пустку! — закричали.
— То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й пердіти!
 
 
— А запевне, дядьку, можна! —
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати
Другого указу.
 

21 июня [1859]

Кошовий у цариці

 
Прибуває кошовий
В північну столицю
Та й іде собі у двір
Вітати царицю.
 
 
Але тілько за поріг —
Зачепився зразу
І в цариці — трах-тарах!
Розчерепив вазу.
 
 
І якби на москаля —
Згинув би до лиха,
А наш собі кошовий
Лиш промовив стиха:
 
 
«Таку-то вже наш козак,
Знать, натуру має:
Чого тільки не діпне —
То так розбиває!»
 

21 июня [1859]

Рибка-с

 
Раз полковник москаля
Кличе у палатку:
Посилає до села,
Тикає десятку.
 
 
Та й і каже, щоб приніс
Хліба зо три скиби,
Та ще й масла, коли є,
А як буде — й риби.
 
 
Пішов москаль на село,
В'юном завинувся,
Всього йому накупив,
Ото й повернувся.
 
 
«Что ж? — питається, — купіл?»
«Купіл, благородє!»
«А что ж, — каже, — заплатіл?»
«Кругло, благородє:
 
 
П’ять — за масло, трі — за хлєб,
А грош — єто рибка-с…»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да грош — єто рибка-с».
 
 
«Да ти дєвять толькі дал!»
«Точно сащіталі!»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да за рибку взялі!»
 
 
«Да ти грош адін украл?…
Хамаво атродє!»
«Точно, барін, что украл…
Украл, благородє!»
 
 
«Что ти прямо нє сказал?
Ентакоє рило!»
«Да я прямо би сказал:
Спрасіть толькі било».
 

21 июня [1859]

На вадапой!

 
У полковника москаль
Заглянув індика,
Пійняв його на гачок
Та й тягне до лиха.
 
 
А полковник реготить,
Аж мало не ляже:
«Куда єго ти вєдьош?»
«На вадапой!» — каже.
 
 
А полковник із вікна
Махає рукою:
«Ну, астав єго, астав!
Я і сам напою».
 
 
«Слушаю-с!» — кричить москаль,
Пускає індика
І направо, кругом, марш, —
І здимів до лиха.
 

21 июня [1859]

Рак

 
Забагає німець рака,
Не вміє назвати,
Закликає христьянина,
Давай мудрувати:
 
 
«Вгадай, — каже, — что мой хочет?»
— Та ні, не вгадаю!
«Нога многа, уса долга! Знаєш?…»
— Ні! Не знаю!
 
 
«Как не знаєш!., сам он малий,
Кафтан єго разний,
Как нє сварєн — кафтан чорний,
А как сварен — красний…
 
 
Тепер, — каже, — угадаєш?»
— Та ні! не попаду!
«Как нє знаєш?… Шейка шльоп-шльоп,
А перед іззаду…»
 
 
— Чи не рака? — «Рака, рака!»
— Бодай же вас, пане!
Найшли ж і ви в наших раків
Німецькі каптани!
 

21 июня [1859]