– Я не помітила, як пролетів час. Таке зі мною буває, коли багато працюю. Вибач, будь ласка, за те, що я змусила тебе хвилюватися, дідуню.
– Добре, досить вже вибачатись. Заговорились ми з тобою, внучко, а нам уже пора збиратися до малят. Тільки от біда: посох я десь загубив.
Снігуронька про все здогадалась. Вона підійшла до Снігової Королеви і попросила повернути пропажу.
– Нізащо! – мовила та. – Якщо я віддам посох Діду Морозу, то він забере тебе і ви відправитесь до малят. А я зовсім залишусь одна.
– Чому одна? У тебе скільки помічниць-Сніжинок. А в мене лише одна внучка – Снігуронька, – заперечив Дід Мороз.
Снігова Королева була непохитною. Вона й слухати нічого не хотіла.
– Що ж робити? – хвилювалися Сніговик та Оленятко. – Адже Діда Мороза та Снігуроньку чекають діти в дитсадку.
– Це ті, що завжди кричать? – лукаво посміхаючись, перепитала Снігова Королева.
– Ні! Це ті, що завжди раді матінці-Зимі, нашому льоду і твоєму сніжку, – пояснила Снігуронька і, підійшовши до Снігової Королеви, ніжно притулилась до неї голівкою. – А давайте всі разом поїдемо до малят, – запропонувала, – тоді нам не доведеться розлучатися. Дідусю Морозе, візьми з собою і Снігову Королеву.
Дід Мороз дуже любив свою внучку, тому відмовити не міг.
– Гаразд, візьму, якщо ти так хочеш. Але за умови, що Снігова Королева поверне мій посох.
– Звичайно, поверну! – радісно вигукнула Снігова Королева. – Вибач мені, ось він, забирай, будь-ласка.
Дід Мороз узяв посох, тричі вдарив ним по підлозі – і сани з купою подарунків запряжені, готові в дорогу.
– Ну що ж, час рушати, – наказав Дід Мороз.
Весело дзвеніли дзвіночки. Снігуронька із Сніговою Королевою, Сніговик та Оленятко раділи з того, що разом повертаються до малечі.
Ось і дитячий садочок. Ялинка прикрашена, діти з нетерпінням чекають на Діда Мороза. Вони приготували йому пісні, віршики та таночки. Весело малятам довкола ялинки хороводи водити, адже з ними святкують і Снігова Королева, і Снігуронька, і навіть Сніговик з Оленятком.