Настя. Ти ж не хочеш повторити її долю?
Наташа. Ні, але кохати б так як вона – хотіла б. З часом я стала з нетерпінням чекати його листи і любила їх читати під музику Бетховена «До Луїзи», або Шопена.
Настя. Ти навіть класику слухаєш?
Наташа. Так це він мене привчив і я вдячна йому така. А ще він такий добрий, сердечний. Одного разу вони зайшли в порт, в якусь бідну африканську країну… Хлопці, його друзі пішли зразу ж до бару, подивитись на місцеву екзотику, а він залишився на кораблі.
Настя. Значить, не бабник.
Наташа. Можливо. Так от він сидів, читав книжку, а потім вирішив прогулятись по набережній. Іде він, аж баче чоловік сидить на березі і плаче, ноги в нього забинтовані. Льоша підійшов і став його запитувати, що до чого.
Настя. А хіба він знає іноземні мови.
Наташа. Так. Англійську, німецьку, італійську.
Настя. Поліглот він у тебе прямо – таки.
Наташа. Можливо, але ж я не про те. Він розпитав того чоловіка в чому ж справа і виявилось, що той чоловік працював докером, але через те що поламав ноги, то не міг працювати, а у них немає ніяких там лікарняних. То ж грошей він не заробляє і як нагодувати трьох маленьких дітей не знає. Льоша так розчулився, що віддав йому свої гроші, які були. Той чоловік потім так дякував Льошу, руки – ноги цілував, в гості запрошував, але він відмовився. Ото, бач, яке в нього добре серце.
Настя. Добре то добре, але якщо він буде так гроші роздавати, зараз і в нас скільки старців розвелось, то що ж тобі в нього залишиться.
Наташа. Щось та залишиться.
Настя. Не так вже й багато.
Наташа. Зате душа буде в нього чиста.
Настя. А за душею як у латиша, ні шиша
Наташа. Не узнаю я тебе, Настю, коли ти поїхала до міста.
Настя. Бо життя побачила таким як воно є. І дечого зрозуміла.
Наташа. Що ж ти зрозуміла?
Настя. Що гроші всьому голова.
Наташа. А кохання?
Настя. Це вигадка людей, у яких нема за душою ні гроша і, які не хочуть заробити гроші.
Наташа. Це звучить цинічно.
Настя. Це життя. Зі мною в гуртожитку жила одна дівчина з села. Надоїло їй по гуртожитках вештаться і вона найшла собі дідка сімидесяти років і одружилася з ним.
Наташа. Який жах.
Настя. Який же тут жах. У дідка була трьохкімнатна квартира в центрі міста.
Наташа. Але ж як можна жити з таким дідуганом? Що може бути у них спільного?
Настя. Спільна у них була квартира, а жили вони разом зовсім не довго. Через півроку з дідусем стався серцевий напад і вона стала хазяйкою шикарної трьохкімнатної квартири.
Наташа. Але ж це не зовсім чесно.
Настя. Твої погляди застаріли. В селі ще з ними можна прожити, а от в місті ні. Між іншим, а в тебе було що-небудь з Льошою?
Наташа. Що ти маєш на увазі?
Настя. Я питаю, чи займалась ти любов’ю з Льошкою?
Наташа. Ні. Як можна робити це до весілля? Та ми й бачились з ним всього декілька разів.
Настя. Навпаки. Як можна виходити заміж не пізнавши досконально один одного.
Наташа. Навіщо це?
Настя. А раптом у вас фізіологія не підійде.
Наташа. Якщо між людьми існує справжнє кохання, то ніяка фізіологія тут не стане на заваді.
Настя. Ти мене дивуєш.
Наташа. Ти мене теж.
(Дзвонить телефон, Наташа хапає мобілку).
Наташа. Алло, алло… Це ти Льоша?.. Чому в тебе такий голос? Ти захворів?.. Я зараз роблю зачіску, скоро закінчу, а потім буду одягатись… А ти, коли будеш виїзжати… Уже виїзжаєте. Хорошо. Ти ж тільки не забудь обручки і букет… Добре. Я чекаю тебе… Цілую. (Положила мобілку). Вони їдут. Ти скоро закінчеш?
Настя. Так.залишилось вложить останній локон і закріпити зачіску лаком.
Наташа. От і добре. Значить, ми встигнемо. Вони будуть хвилин через сорок.
Настя. Звичайно.
(Входить мати).
Наташа. Мама, вони вже виїхали. Льоша дзвонив.
Мати. От і добре. А ви ще довго?
Настя. Зараз закінчуємо.
Мати. От і добре. Я зараз віднесу дівчатам стрічки, щоб вони уквітчали машини, а потім прийду тебе одягати.
Наташа. Ти ж тільки бери ті, що ми вчора з Льошою купили.
Мати. Звичайно. Та й батька вже пора одягати, а то скоро гості приїдуть.
(Мати виходить,Настя зробила зачіску, закріпила лаком).
Настя. Здається, все. Ну, як тобі?
Наташа. Хорошо. Дякую тобі. Ти просто майстер золоті руки.
Настя. Ні, я не майстер, я а поки що тільки вчуся.
Наташа. Будемо вважати, що ти хороший учень і здала свій екзамен на «відмінно».
Настя. Дякую. Я теж задоволена своєю роботою, хоч на виставку тебе подавай.
Наташа. Скоро поїдемо. Там нас обсудять.
Настя. Тобі немає чого боятися. А що це таке на столі в тебе лежить?
Наташа. Де?
Настя. Та оце щось таке дивне. (Бере оберіг в руки)
Наташа. Та це весільний оберіг.
Настя. Навіщо він тобі?
Наташа. Сама не знаю, але баба Даша сказала, що він володіє чудодійною силою, яка захищає мене і мого чоловіка від порчі чи то дурного погляду і всякої зарази.
Настя. І ти віриш цьому?
Наташа. Звичайно, ні. Хотя баба Даша говорила, що це засушена і заспиртована лапка від жаби, яку вона впіймала в Вельпургієву ніч. Ти знаєш, що це таке Вельпургієва ніч?
Настя. Ні.
Наташа. От бачиш не знаєш. Я б теж не знала, але вичитала про це у «Фаусті». Це ніч з 30 квітні на перше травня, коли на шабаш збирається вся нечиста сила: відьми, упирі, чорти і вони творять всі неподобства.
Настя. І це ти будеш одягати на себе?
Наташа. Звичайно, ні. Боже мене там засміють. Між іншим тебе теж згадувала баба Даша.
Настя. Чого це?
Наташа. Згадувала, як ти груші в неї крала.
Настя. От відьма. Про неї всі так говорять. І я її змалечку боялась, та і зараз як зустрічаю, то десятою дорогою обходжу.
(Входить мама).
Мати. Ой, яка ти гарна! Тебе не впізнати.
Настя. Значить буде богата.
Мати. То ж добре, що богата буде, бо бідним ой як не легко приходиться. Ось я вже замоталась з підготовкою, а були б гроші, то замовили б весілля в ресторані.
Наташа. Мамо, ну навіщо ти про це.
Мати. Добре мовчу. Мовчу.
Наташа. Давай краще одягатись, а то незабаром Льоша приїде, а ми ще не готові.
Мати. Звичайно. Давай одягатись.
(Вони виходять за ширму, мама бере плаття і іде теж туди.Звідти долинають голоси).
Мати. Одягай. Тільки обережно, щоб зачіску не спортити, а то Настя так старалась. Ну, як, тобі подобається.
Наташа. Нормально.
Мати. Не тісне?
Наташа. Ні.
Настя. Плаття сидить на тобі, ніби по заказу шите. Як хорошо Льоша вгадав.
Наташа. Він власноруч перед тим з мене мірку знімав.
Настя. Молодець.
Мати. Так, розбирається в жіночих тонкощах, не те що інші – халата не можуть купити.
Настя. Добрий чоловік буде.
Мати. Так, а зараз надівай туфлі.
Настя. Я зараз принесу. (Вибігає із-за ширми, бере туфлі і повертається туди). Ось, тримай.
Мати. Гарні туфлі.
Настя. Фірма.
Мати. Льоша все іноземне купував, бо ж по всьому світу їздив. Між іншим після весілля вони в круїз їдуть.
Настя. Куди?
Мати. Та отуди… Забула. Як Наташа?
Наташа. По Середньоземному морю. На цілий місяць, з заходом в порти шести країн.
Настя. Як хорошо. Де б мені такого морячка прихопити?
Мати. Ну що не жмуть тобі туфлі?
Наташа. Ні, не жмуть.
Мати. Пройдись.
(Наташа виходить із-за ширми і проходить по сцені туди-назад).
Мати. Яка ти гарна! Ну просто королева.
Настя. Ні, принцеса. Королевою стане, як заміж вийде.
Мати. Не жмуть туфлі?
Наташа. Ні.
Мати. От і добре. (До Насті) А тепер ти закріпи її фату, а то я боюсь зачіску спортити.
Настя. Давайте я.
Наташа. А кольє одягти? Спочатку треба кольє одягнути, а то фата буде мішати.
Мати. Так, звичайно, спочатку треба кольє одягнути.
Настя. Я одягну її.
Мати. Давай ти. В тебе рука легка.
(Настя бере з ліжка кольє і одягає Наташі на шию, поправляє).
Настя. Ну, що тепер повірила, що виходиш заміж?
Наташа. Починаю вірити, що це все відбувається зі мною.
Мати. Як отримаєш свідоцтво про одруження, то зовсім повіриш.
Наташа. Мабуть, що так.
Настя. Шикарна в нас вийшла наречена.
ПІСНЯ НАТАШІ
Ой, не знаю, не знаю,
Матінко рідненька.
Ой, від чого, від чого
Я така сумненька.
Ой, не знаю, не знаю,
Подруженько Настя,
А чи щастя це прийшло,
Чи моє нещастя.
Головонька крутиться
В мене під фатою.
А серденько нудиться
Темною журбою.
Ой, не знав, чи мене
Наречений любить,
Чи щаслива буду я
У своєму шлюбі.
Я ще дуже молода,
Хоч і наречена,
І де щастя, де біда
Знати не навчена.
А жених мій знає все –
Вчений він і гарний…
Чи навік весілля це,
Чи пусте і марне?
Ой, не знаю, не знаю.
Матінко рідненька,
Ой, від чого, від чого
Я така сумненька.
Ой, не знав, не знав,
Подруженько Настя,
А чи щастя це прийшло
Чи моє нещастя?
Мати. Чого це ти такої сумної пісні завела?
Натаща. Не знаю, чомусь на дущі тривожно.
Мати. Це мине. А ну ще пройдись.
(Наташа проходить по сцені).
Мати. Яка ти гарна! Мені аж ще не віриться, що сьогодні, (Плаче).
Настя. Заспокойтесь, тьотя Оксана. Навпаки, треба радіти, що ваша Наташа виходить заміж. Тим більше за хорошого чоловіка, що в наші часи велика рідкість.
Мати. Та я радію.
Наташа. А, а сльози навіщо, а то я також зараз розплачусь.
Мати. Ні я вже не плачу. (Витирає сльози).
Голоси з вулиці «Приїхали… Жених приїхав.»
Настя. Ой, вже й жених приїхав, а я і не прибралась. (Біжить до дзеркала).
ПІСНЯ НАСТІ.
(На мотив пісні з репертуару Едіти П'єхи "Наш сосед")
Коли я зберуся заміж,
Буде в мене все о'кей.
І горючими сльозами
Не смішитиму людей.
Все я знатиму про нього –
Він мене не підведе.
Є для цього довгі ноги,
Айкідо, карате та дзюдо.
(Співає приспів і демонструє прийоми єдиноборств)
Па-па, па-па-ра-ра па-па…
Буде він у мене тихий,
І слухняний наче шовк.
І мені нестиме втіху,
Наче золота мішок.
Як полізе напідпитку
Цілуватись до губи.
Я його поставлю швидко
Перед себе на диби.
ПРИСПІВ
Буде в нього добра вілла
І гараж, і "Мерседес".
А у віллі – все дозвілля,
А в машині – весь прогрес.
Буде в нього куш грошей,
А інакше він мені
Хоч який би був хороший –
Буде гіршим від свині.
ПРИСПІВ (Танцює)
Входить Петро, трішки шатається і трішки язик в нього заплітається.
Петро. Жениха за-мов-ля-ли, то зу-стрі-чай-те. На «Мер-сі» при-був.
Мати. Де це ти нализався вже?
Петро. Там уже немає.
Мати. Іди сюди, а то гості вже йдуть. Та хлібину візьми і рушник.
(Петру передає в руки рушник і хлібину).
Мати. Стань біля мене,і не шатайся.
(Заходять гості. Першим боярин в костюмі при краватці, а за ним жених в досить незвичній формі: футболці з надписом «Дніпро» №10 «Коноплянка» і трусах).
Мати. Що це таке?
Альоша. Мама, що ви не впізнали мене. Це ж я приїхав, ваш зять Альоша. Що ж тут незрозумілого.
Мати. До мене щось не доходить.
Альоша. Розумієте, я ваш зять, я вашу дочку Наташу беру заміж… Розумієте. Ну, що до вас так тяжко доходить. Зараз я беру вашу дочку Наташу, і веду до ЗАГСу. Там грає музика, вальс Мендельсона, я одягаю обручку, мені одягають обручку, п’ємо шампанське і була ваша Наташа, а стала наша. Зрозуміло.
Мати. Але що за вигляд?!
Альоша. Що вам дався мій вигляд. Сьогодні в мене весілля, а ви такі сумні. Де музика… Маестро музику. (Співає).
Гоп, я Парамело
Гоп, я Чипурело
Циганський принц
Самбілі тули я.
Гоп…
Матуся, ну чого ви не танцюєте? Вам що не весело?
Мати. Поки що не весело.
Альоша. Які ви сурові, мама, а де моя наречена. Наташа, ау – Наташа… Ось моя наречена, ось моя люба. Яка ти гарна сьогодні, найкраща в світі, а я ось букет квітів привіз. Ти просила, тримай… Ти сама краща в світі наречена, але чому ти не радієш. Ти що мене не впізнала? Це ж я Льоша, твій наречений. Пам’ятаєш ми в поїзді познайомились, який до Одеси їхав. Потім я листи тобі писав, а ти мені. Я тобі в кохані признався. Ти була така рада, а зараз чому не радієш… Давай веселитись, у нас же весілля… Чому музика не грає… Я вимагаю музику.
Гоп, я Парамело
Гоп, я Чипурело
Циганський принц
Самбілі тули я.
Гоп…
Ти теж не танцюєш, Наташа, мене тут ніхто не розуміє.
Петро. Зятьок мій дорогенький.
Альоша. Папа, ви мене впізнали.
Петро. Так зятьок.
Альоша. Я такий радий… Я такий радий. Давайте я вас поцілую. Ви мене розумієте.
Петро. Так я тебе розумію.
Альша. Як добре. Давайте я вас ще раз поцілую… Ми одної з вами крові.
Петро. Так, наша кров однаково з тобою проспиртована.
Альоша. Як добре.
Гоп, я Чипурело
Гоп, я Парамело
Циганський принц
Самбілі тули я.
Розумієте я із-за вашої Наташі свободу втратив.
Петро. Розумію. Але це тільки початок, потім ти все втратиш: і незалежність, і гідність, і повагу друзів, і ще багато чого.
Альоша. Папа, дай я тебе поцілую. Тільки ти мене розумієш.
Гоп, я Парамело
Гоп, я Чипурело
Циганський принц
Самбілі тули я.
Гоп…
(Петро підспівує і танцює з женихом).
Мати. Петро, іди сюди.
Альоша. Папа, я хочу тобі сказати, ти мене зрозумієш.
Петро. Кажи.
Альоша. Ти мужик?
Петро. Я мужик.
Альоша. І я мужик. Ти не будеш на мене ображатись, якщо я твою доньку отак в руках буду тримати.
Петро. Вірно, так і треба їх тримати, а то якщо їх не тримати, то вони таке почнуть.
Мати. Що ти верзеш.
Петро. А що я верзу… Я нічого не верзу.
Мати. Іди сюди…
Альоша. Мамо, не кричіть на тата, ми з ним однієї крові.
Мати. Ой, господи, ну що ж це робиться.
(Підходить до неї боярин Костя).
Костя. Розумієте, вчора у нас був мальчишник. По традиції Льоша прощався зі своїм холостяцьким життям. Він так переживав і трішки не розрахував свої сили.
Альоша. Так, я простився зі своєю свободою. Але тепер у мене є Наташа. Де, моя Наташа? А це що за краля.
Настя. Настя. Я подружка Наташі.
Альоша. Ух, ти яка подружка. Тоже нічого собі. Є на що подивитись.
Настя. Я не такая, я із трамвая.
Костя. Альоша іди сюди. (До матері). Зараз все буде в нормі.
Альоша. А я ітак в нормі.
Мати. Яка ж це норма. Ви на посміховисько нас виставляєте.
Альоша. Які ви сурові, мамо.
Костя. Розумієте, ми виїхали, все було нормально, а потім його розвизло і його вирвало, та й вимазав трішки свій костюм. Його зараз почистять і все буде в порядку. Я зараз піду за костюмом. (Виходить).
Альоша. Мамо, не хвилюйся у нас буде морський порядок.
Мати. Йому б треба щось дати, щоб прийшов до тями, а то не може він в такому вигляді в ЗАГС їхати.
Петро. Розсольчику з помідор йому дай і все пройде.
Мати. Відчепися зі своїм розсольчиком.
Баба Даша. Давайте, я з ним попрацюю.
Мати. Виручайте, баба Даша.
Баба Даша. Не хвилюйся. Зараз все буде нормально. (Підходить до Альоші, шепче щось на вухо, потім б’є долонею по лобі).
Альоша. Ой, що це зі мною?
Баба Даша. Блискавка вдарила.
Альоша. А де мій костюм?
Костя. Ось твій костюм.
Альоша. Давай його сюди. Нам же треба до ЗАГСу їхати. Що це я в таком прикиді?
Настя. (До Наташі) Я ж говорила, що вона відьма.
Наташа. Відьми теж бувають хороші.
(Тим часом Альоша одягається і стає напроти батьків, Настя підводить до нього Наташу).
Альоша. Благословіть нас мамо й тато на наш брак.
Мати. Благословляю.
Петро. І я благословляю.
ПІСНЯ МАТЕРІ №2.
Доню моя, доню, стигла моя вишне,
Запашна троянда і чарівний мак…
Стерегла я довго вроду твою пишну,
А тепер ту вроду стереже моряк.
ПРИСПІВ
Наречений, наречений,
Плавать морем научений,
Не сховаєш ти від мене
Молоду свою ніяк
Хоч і красень, і моряк ти,
Хоч прославлений козак ти,
У житті знайди ярий маяк ти
І пливи в щасливу сім'ю ти.
Що знайду я , доню, у твоїм весіллі –
Усмішку і смуток, щастя й біль тривог,
Доле і недолю, хліб з гіркою сіллю –
Все з тобою, доню, розділю на двох.
ПРИСПІВ
Шлюб щасливий, доне, – це не серця продаж,
Це коли взаємна не згаса любов,
Це коли маленьких ти діток народиш,
Це й дорослі діти – наче в жилах кров.
ПРИСПІВ
(Молоді виходять. Мати посипає їх житом, дрібними монетами, але тільки жовтими. Всі виходять. За сценою звучить музика, марш Мендельсона).
Дія друга.
Та ж сама кімната, пройшло декілька годин. До кімнати вбігають щасливі Альоша та Наташа.
Альоша. Все! Збулося.
Наташа. Так!
Альоша. Тепер ми чоловік та дружина.
Наташа. Так!
Альоша. А хто не вірить, тому я покажу цей документ.
Наташа. Я вже повірила.
Альоша. Перший документ нової сім’ї, так, здається сказала жінка з ЗАГСу.
Наташа. Так.
Альоша. Ти задоволена?
Наташа. Я щаслива. Я зараз сама щаслива жінка на всій планеті.
Альоша. Я теж. Там в далеких морях і океанах я мріяв, що кину десь на землі свій якір, щоб побудувати дім, посадити дерево і виростити дитину.
Наташа. (Сумно). Але ж ти незабаром знову відправишся у своє плавання.
Альоша. Тепер в останній раз, щоб здійснити ще одну свою мрію.
Наташа. Яка в тебе ще мрія?
Альоша. Я хочу купити собі хорошого автомобіля, а там за кордоном вони коштують значно дешевше ніж тут.
Наташа. А чому ж ти раніше не купив?
Альоша. Бо не вистачало грошей, а ось тепер після весілля, коли нам подарують гроші твої батьки, мої батьки та гості, то я думаю, що мені вистачить, щоб купити «Мазду». Не хочу ні «Мерседеса», ні «Форда» тільки «Мазду», бо японські автомобілі самі кращі в їзді та надійні. Я сплю і бачу себе за кермом «Мазди-6». Сто сорок сім кінських сил, розвиває швидкість до 210 кілометрів за годину, за 5 секунд може розігнатися до 100 кілометрів за годину. Гідропідсилювач руля, датчик швидкості, бортовий комп’ютер з датчиком температури за бортом… Що там казати, чудо техніка. Японці вміють робити машини.
Наташа. Ти мені раніше й не говорив, що ти хочеш купити автомобіля.
Альоша. Бо раніше це була віддалена моя перспектива, а тепер вона зовсім близько.
Наташа. А чи вистачить грошей? Вона ж, мабуть, великих грошей коштує.
Альоша. Вистачить. Я вже підрахував. Скільки гостей прийшло у вас та у нас – то вийде, з миру по нитці, то бідному сорочка.
Наташа. Ох, ти мій бухгалтер. Який практичний, я і не догадувалась що ти такий.
ДУЕТ – ДІАЛОГ АЛЬОШІ І НАТАШІ.
АЛЬОША.
Мила моя, люба моя, квітонька барвінку,
І тепер твоя надія, юна моя жінка.
Ми тепер з тобою разом по житті підемо,
А воно в нас буде раєм – радісним Едемом.
НАТАША
Милий мій, любий мій,
Признаюсь я чесно:
У раю я жить готова
Всі літа і весни.
АЛЬОША
Буде в нас і дім шикарний, і авто, і дача,
І завжди ти будеш гарна в сукнях від Версаче.
Ми тепер з тобою разом по життю підемо,
Все найкраще, що є в світі – в двір собі знесемо.
НАТАША
Милий мій., любий мій,
Признавсь я чесно:
Лиш любові поривання
В світі інтересні.
АЛЬОША
Мила моя, люба моя жінка молодая,
Ти вмені не сумнівайся – я тебе кохаю.
Тільки щоб красиво жити, жіночко хороша,
Треба і кохать уміти, і любити гроші.
НАТАША
Милий мій, любий мій,
Признаюсь я чесно:
Ти сьогодні сам не свій,
Мов простий облесник.
В серці я тебе ношу
Вищим, кращим, ліпшим.
Коли ти любив красу,
Ти здавався більшим.
Альоша. Хіба я поганий?
Наташа. Хороший, хороший. (Цілує його). Пішли до гостей, а то вони вже там зачекались.
Альоша. Пішли. (Ступили декілька кроків) Стій.
Наташа. Що таке? Чого ти кричиш?
(Він нахиляється над платтям і розглядає його).
Наташа. Що ти там побачив?
Альоша. Ти плаття десь пропалила.
Наташа. Де?
Альоша. Ось подивись. Мабуть, хтось палив, і попіл на тебе впав. Бачиш?
Наташа. Так бачу. Є маленька дірочка, як від сигарети. Прикро.
Альоша. Не те слово, що прикро. Ти зіпсувала дорогу річ, яка чималих грошей коштує.
Наташа. Ну, що ж тепер плакати нам з тобою над дорогою річчю. На те воно і весілля. Як кажуть, де п’ють, там і б’ють.
Альоша. Хто ж це пропалив тобі цю дірку. Якби помітив, то прибив би. Ні, краще заставив ьи нове купити, або б заставив гроші вернути. Згадай хто там біля тебе крутився з цигаркою.
Наташа. Звідки я знаю. Там багато біля мене з цигарками крутились.
Альоша. Треба було сказати, щоб не підходили з цигарками.
Наташа. Ну навіщо ти влаштовуєш це розслідування. Хочеш зіпсувати нам свято.
Альоша. Вони вже зіпсували мені свято.
Наташа. Чому?
Альоша. Тепер це плаття можна на смітник викинути, бо жоден магазин не візьме його на комісію, а якщо і візьме, то за копійки.
Наташа. А навіщо його продавати? Це ж весільна сукня, нехай залишається, як сувенір, як згадка про весілля. Он у моєї мами, вона до цих пір лежить і ніхто не думає продавати.
Альоша. Порівняла мамину сукню і свою сукню. Мамина сукня копійки коштує,а твоя – тисячі, бо це ж фірма.
Наташа. Навіщо ж було купувати таку дорогу сукню.
Альоша. Треба було акуратно носити сукню.
(Заходить мати).
Мати. Ось де ви? А там гості вас чекають ходімо до них.
Наташа. Зараз, мамо.
Мати. Що сталось? Ви чимось не задоволені.
Наташа. Ні, ми всім задоволені.
Мати. І ти, мій дорогий зятьок? Чому мовчиш. Дуєшся за такий прийом? Так ми вже все забули. Пішли там музика, танці. Ти ж хотів так веселитись. Спочатку з нареченою. Ні, тепер вже з дружиною потанцюєш, а потім з тещею. Такий порядок. Пішли.
(Мати бере їх обох під руки і виводить з кімнати. Звучить музика надворі, виголошують тости, вітання. Та ж кімната, через декілька годин. Заходить Наташа, за нею Альоша, нагружений різними подарунками, які кидає на підлогу).
Альоша. Ось твоє придане.
Наташа. Тобі щось не подобається?
Альоша. Ні, мені все подобається. Я просто в захваті. Завтра ж кип’ятимо воду в п’яти чайниках, розставляємо на столі чотири чайних сервізи турецьких чи то китайських і п’ємо чай під дванадцятьма годинниками.
Наташа. Ну, й поп’ємо. Що ж тут такого?
Альоша. Ти мене дивуєш. Руйнуються всі мої плани, надії на те, що незабаром я сяду за кермо своєї машини, а тобі байдуже.
Наташа. Життя наше тільки починаться і ми зможемо назбирати потрібну суму на автомобіль. Я теж отримаю диплом і піду працювати на завод, де працює дядя Коля – він обіцяв мене влаштувати там в бухгалтерію.
Альоша. Нікуди ти не підеш!
Наташа. Як це?
Альоша. А так, що ти будеш працювати в магазині у моїх батьків.
Наташа. Хто це так вирішив?
Альоша. Це вирішила моя мама і я вважаю, що вона вирішила вірно.
Наташа. А чому ж мене не запитали, навіть не сказали?
Альоша. Потім би сказали.
Наташа. Це мені вже не подобається, що хтось вирішує мою долю.
Альоша. Я тобі не хтось, а твій чоловік, і я маю право вказувати, де тобі і що робити.
Наташа. Я тебе зовсім не розумію. Коли ми познайомилися, коли ти писав мені листи, то ти був зовсім іншим чоловіком.
Альоша. Може й другим, бо я ж не думав, що твої дяді та тьоті підложать мені таку свиню і тепер я свою «Мазду» буду бачить тільки у сні.
Наташа. Ти прямо таки зациклився на своїй «Мазді», ніби більше в світі і нічого не має.
Альоша. Для мене, ні. Перш за все автомобіль, а потім все інше, інакше я перестану себе поважати.
Наташа. Не розумію я тебе.
Альоша. Потім зрозумієш. Мені зараз же треба переговорити з твоїми батьками. Втім, з батьком розмовляти марна справа, бо він п’яний, а от з матір’ю я поговорю.
Наташа. Альоша, я прошу тебе не роби цього.
Альоша. Ні, я так вирішив, так і буде.
Наташа. Ну, залиш цю розмову хоч на потім.
Альоша. Ні, тільки сьогодні бо завтра буде пізно.
Наташа. Ти зовсім хочеш зіпсувати мені свято.
Альоша Мені його уже зіпсували.
(Заходить мати).
Мати. Ви знову тут заховались, там гості вас чекають. Наташа, що з тобою, ти плачеш? Що сталось?
Наташа. Нічого не сталось, то мені щось в очі попало.
Мати. Наташа, мені, здається, що справа тут не тому. Ти щось приховуєш від мене?
Наташа. Нічого я не приховую.
Мати. Альоша, що сталось між вами?
Альоша. Нічого між нами не сталось.
Мати. Чому ж тоді Наташа плаче?
Альоша. Не знаю. Я тільки сказав зауваження, що гості подарували нам дуже непотрібні подарунки.
Мати. Альоша, що зробиш? Ми ж не можемо наказувати гостям, але ж це не причина, щоб зіпсувати свято. Пішлите до гостей.
Альоша. Ідіть святкуйте, а я не піду.
Мати. Чому?
Альоша. Тому що я замовив автомобіль, щоб його купити, але в мене не вистачає грошей, щоб купити його. Я надіявся, що гості подарують мені потрібну суму, але вони принесли мені такий непотріб. Мої мрії не здійснились. Я в розпачі.
Мати. Пішлите, до гостей, а з грошима ми щось вирішим. В крайному разі, візьмемо кредит.
Альоша. Мені ці гроші вже завтра потрібні будуть, інакше моє замовлення ліквідірують.
Мати. Та що ж люди подумають?
Альоша. Це не має значення. Ідіть самі до гостей, а я тут один побуду.
(Мати і Наташа виходять, через деякий час заходить Костя.)
Костя. Альоша, у нас наречену вкрали.
Альоша. Як вкрали, так і повернуть.
Костя. Альоша, що ти говориш? Це ж народний звичай. Ми повинні знайти Наташа, і заплатити викуп викрадачам.
Альоша. У мене немає грошей.
Костя. Це ж зовсім незначна сума, можна сказата суто символічна сума.
Альоша. У мене немає навіть такої суми.
Костя. Нічого, зате у мене знайдеться така сума.
Альоша. Не треба і тобі тратити гроші?
Костя. Чому?
Альоша. Тому що ти краще віддаси свої гроші мені, бо в мене не вистачає грошей для того, щоб викупити машину, яку я уже замовив на завтра.
Костя. Я тебе не розумію. Яке відношення весілля має до купівлі автомобіля.
Альоша. Саме пряме. Я надіявся, що мені гості подарують суму, якої мені не вистачає для купівлі машини. А вони мені тут надарували богзнащо. Помилуйся, що мені надарували. Може тобі треба китайські чайні сервізи, то забирай всі чотири, чи годинники може тобі треба, то бери їх аж дванадцять.
Костя. Дякую, мені досить і одного. Але попри все тобі можна позаздрити. Ти знайшов свою гавань. У тебе прекрасна дружина. Тепер ти будеш відчувати під ногами тверду землю. Заведеш своє хозяйство, будеш садити тут картошку та кавуни, розведеш багато курей та свиней.
Альоша. Я в свинарстві нічого не розумію. Правда, раніше я підсовував знайомим свиню.
Костя. О, в цьому ти був справжній майстер. Памятаю, як в компот ти насипав солі, а в зубну пасту напхнув рідкого мила, позвязував шнурки на ботиках.
Альоша. Тепер мені велику свиню підсунули.
Костя. Але ж ти сам хотів женитись, говорив про кохання.
Альоша. Я ж не думав, що все буде не так, як я хотів. Я ж хотів купити машину і поїхати на ній по Європі разом з Наташою.
Костя. Нічого поїдеш трошки пізніше. Пішли до нареченої, не треба заставляти її сумувати, особливо, в цей день.
Альоша. Нічого з нею не зробиться. Почекає.
Костя. Я не розумію тебе.
Альоша. Іди сам розберись з ними, а я ще тут побуду.
Костя. Альоша, я не можу сам ідти. Тим більше, що я в деякій мірі відповідальний перед Наташою.
Альоша. З якої такої радості?
Костя. Тому що я писав їй ті листи. Ти просив мене про те. А якщо Наташа буде нещаслива, то в тому буде і моя вина.
Альоша. Ти занадто перебільшуєш вплив твоіх листів на Наташу.
Костя. Але все ж таки листи були. Зараз я думаю не став би їх писати.
Альоша. Ти завжди такий був аж занадто свідомий.
Костя. Я не вважаю це недоліком.
Альоша. Ну, досить, досить. Ти хороший і вірний друг.
(Заходить Настя).
Настя. Ось де ви, а ми вас чекаємо, коли ж ви будете наречену викуповувати? Чи то у вас грошей не вистачає? То я можу докласти, щоб ви флот не зганьбили.
Костя. Ні, флот ми не зганьбим. Гроші в нас є, ми зараз уже йдемо. Пішли, Альоша.
Альоша. Пішли.
(Вони вийшли, чутно голоси гуляючих, музика, але через деякий час на сцені появляється Наташа).
Пісня Наташі.
Що з нами такого сталось?
Чи мені тільки здалось,
Що наші шляхи розійшлись.
Чи це мені приснилось?
А нам було разом так добре.
Пока яд не випустила кобра.
Враз мої розбились мрії,
І втратила на щастя надії.
Я гірко від горя плачу,
Хто забрав мою удачу.
Душа моя від образи ридає,
Бо я тебе до цих пір кохаю.
(Заходить Костя).
Костя. Ти чому покинула зал?
Наташа. Добре, що ти вийшов за мною. Ми тут одні?
Костя. Здається, одні.
Наташа. Хорошо, що нам ніхто не буде заважати.
Костя. В чому важливо, щоб нам не заважали?
Наташа. Тому що я тебе хочу дещо запитати, і хочу, щоб ти відповів на моє запитання чесно.
Костя. Постараюсь відповісти чесно на твоє питання.
Наташа. Настя чула, як ти з Альошою говорив про якісь листи.
Костя. Настя не так зрозуміла нашу розмову. То ми вели про листи, які звязані з нашою роботою.
Наташа. Але Настя говорила, що ви згадували там і моє імя.
Костя. Я не памятаю точно про що ми говорили з Альошою, але, здається, твоє імя ми не згадували.
Наташа. Костя, я ж бачу, що ти говориш неправду. Ти не вмієш брехати. Я бачу це. Скажи правду. Яка б вона не була, але я ії хочу знати, бо це для мене важливо.
Костя. Наташа, заспокойся. Настя щось вигадала.
Наташа. Нікуди я не піду, поки ти мені не скажеш про ті листи.
Костя. Нічого я не повинен говорити. Я сказав тоді зайве. Просто я хочу сказати, що Альоша дуже хороший хлопець, просто він буває дуже імпульсивний, але це швидко проходить.
Наташа. Ні, ти все – таки скажи, що ти не повинен мені говорити.
Костя. Ні, я не маю ніяких таємниця, які стосуються тебе..
Наташа. І чого ж ти не вважаєш себе винним?
Костя. То я просто так сказав.
Наташа. Ні. Ти не просто так сказав. Тут є якась таємниця, я відчуваю, що все це що відбувається зі мною, відбувається не просто так, бо деякі речі я зовсім не розумію.
Костя. Наприклад.
Наташа. Наприклад, коли Альоша писав мені СМС, то він був такий ніжний, такий добрий, так поважав мене, а сьогодні для мене він відкрився зовсім з іншої сторони. Невже його поведінку так різко змінило наше одруження?
Костя. Не знаю.
Наташа. Ні щось знаєш, але не хочеш цього говорити.
Костя. Я не можу цього говорити.
Наташа. Чому?
Костя. Тому що я поклявся.
Наташа. То невже то така страшна клятва?
Костя. Ні.
Наташа. То чому ж ти мені не можеш нічого розказати, внести ясність в мою голову, бо я нічого не розумію, що відбувається, бо все відбувається зовсім не так як я думала. Ця таємниця приховує від мене щось таке важливе, без чого не можливо моє майбутнє життя. То ж я прошу тебе скажи мені правду.
Костя. Я не можу.
Наташа. Але ж твоє мовчання може згубити моє життя, невже твоя совість тоді може бути спокійна.
Костя. Ти занадто все перебільшуєш.
Наташа. Повір мені, зовсім ні. І тільки ти можеш мені допомогти.
Костя. Хорошо, я скажу тобі все. Тільки нехай це все залишиться між нами.
Наташа. Я нікому не скажу.
Костя. Звичайно, Альоша, буде сердиться на мене, але ти, мабуть, маєш рацію – не можна починати життя з неправди.
Наташа. Я ж дала слово, то Альоша не дізнається.
Костя. Тут така справа, можна сказати делікатна, я навіть не знаю як тобі сказати, як пояснити, щоб ти зрозуміла мене вірно.
Наташа. Говори, як знаєш.
Костя. Розумієш ті повідомлення, які писав до тебе Альоша, писав не він, а я.
Наташа. Як то?!
Костя. А так. я писав листа, а він відсилав їх тобі по Інтернету..
Наташа. Ти писав?..
Костя. Так.
Наташа. Але навіщо?
Костя. Я навіть не знаю чому, і коли це почалось. Льоша попросив мене написати до тебе листа в інтернеті, бо знав, що я багато читаю, що я багато знаю, словом, людина цікава і може зацікавити іншу людину, тобто тебе і тому, попросив мене.
Наташа. То виходить я переписувалась з тобою.
Костя. Так.
Наташа. Це якийсь кошмар. Я нічого не розумію. Мені, здається, що світ перевернувся з ніг на голову.
РОМАНС НАТАШІ
О, янгол мій, втішальник милий,
Фальшивий мій божок добра,
Це ти зробив, щоб я любила –
Така була у тебе гра.
Тепер прийшов мене втішати –
Це ти продовжуєш, либонь.