Словами граючи, вбивати
Мою зневажену любов.
О, де тепер знайду я раду.
Коли в очах стоїть туман,
О, де тепер шукати правду,
Коли навкруг самій обман?
Я наче стала на дорогу
Серед отруйних орхідей…
О, як тепер без віри в Бога
Я буду вірити в людей?
О, доле ти моя підступна,
Навіщо крилася в тіні,
Користолюбна й перелюбна
У душу вкралася мені?
Чиї тепер врятують руки
Мов осміяну фату,
Весілля, схоже на розлуку,
І щастя, схоже на біду?
Костя. Тобі не варто хвилюватись так… Льоша ж кохає тебе, і дуже хотів сподобатись тобі, через те і попросив мене писати повідомлення.
Наташа. Але ж це справжній обман, невже ти не розумієш цього.
Костя. Можливо. Я вибачаюсь перед тобою за те, що приймав участь у твоєму обмані, але я не думав, що це зайде так далеко. У нас багато хлопців таким займаються, але не у всіх це закінчується весіллям.
Наташа. Але ж у нас це закінчилось весіллям – весіллям, яке побудоване на обмані.
Костя. Обман був тільки в листах, але ж на справді Льоша кохає тебе і дарма, що він не такий начитаний у нього ж маса інших позитивних якостей: у нього золоті руки, він чоловік практичний не те що я.
Наташа. Це вже я помітила. Мені тільки цікаво знати, коли ти писав про свої почуття до мене, то ти, правда, писав про свої почуття?
Костя. Мабуть, що так.
Наташа. Навіщо ти це робив? Ти хотів посміятись наді мною?
Костя. Зовсім, ні.
Наташа. Але ж це у тебе вийшло дуже хорошо… В мене голова йде обертом від ваших зізнань.
Костя. Не звертай уваги.
Наташа. Як це не звертати уваги! Фактично я вела переписку з іншим чоловіком, який мені освідчувався в коханні, а я йому. Виходить я вийшла заміж за другого чоловіка, зовсім не того, що в мене в серці. Як ми зможемо жити?
Костя. Він кохає тебе і зробить все, щоб ти була щаслива.
Наташа. Дякую. Я вже трішки відкрила для себе його справжнє обличчя і те, як він хоче мене зробити щасливою.
Костя. Я ж говорю, що він дуже імпульсивний і може зопалу наговорити, або натворити богзнащо, але потім він відійде і все буде хорошо. Я його давно знаю, то вивчив дуже хорошо.
Наташа. Ні, хорошо вже не буде. Признаюсь, що сумніви умене зародились раніше. Напередодні ми з ним ходили по крамницях, на ринку. Мені сподобався там записи класичної музики і я попросила його купити, але він відповів: «Не зараз» і все. Там були ноктюрни Шопена. Він же писав, що ці ноктюрни йому подобаються. Але ж це ти писав?
Костя. Так, я писав це.
Наташа. Писав про себе, що це тобі подобаються ноктюрни?
Костя. Так.
Наташа. То, хіба це не обман?
Костя. Я вибачаюсь перед тобою, але це ж не головне.
Наташа. Що мені зараз ті вибачення, коли я думала тоді, що у нас споріднені душі з Альошою.
Костя. Я не думав, що це зайде так далеко.
Наташа. Ще я хотіла купити «Лоліту» Набокова, бо в нашому селі не могла купити цю книжку, а хотілось почитати і знову він відмовив мені, тоді як ти в своїх листах наполегливо пропонував мені прочитати цей роман.
Костя. Що я наробив? Мені так шкода. Я тобі так співчуваю.
Наташа. Сьогодні, своєю появою він шокував мене. І це людина, думала я, яка писала, що не п’є, чи то ти про себе писав?
Костя. Про себе, але Альоша теж не п’є.
Наташа. Але ж сьогодні який він був?
Костя. То від незвички.
Наташа. Зрозуміло, вигороджуєш свого товариша.
Костя. Ні, то правда.
Наташа. Як і все інше. Брехня. Так ви добре посміялись наді мною.
Костя. Запевняю, у нас і в думках такого не було.
Наташа. Але ж сталося… Я хочу бачити його, я хочу подивитись йому в очі. Де він?
Костя. Я сам його шукав.
Наташа. Пішли разом шукати.
(Наташа і Костя виходять з кімнати, через деякий час туди заходить Альоша і Настя).
Альша. Я Наташу залишив тут, а зараз її не має.
Настя. І Кості теж немає. Можливо, вона з ним вийшла.
Альоша. Хороша справа. У мене вкрали наречену.
Настя. Не думаю. З тебе б тоді вимагали викуп. Та й двічі наречену не викрадають. Просто дами поміняли кавалерів.
Альоша. Чому ти так сказала?
Настя. Просто так. В танцях є такий вислів.
Альоша. Ні. Ти не просто так сказала. Ти мала щось на увазі?
Настя. Щоб я мала на увазі?
Альоша. Про що ви з боярином розмовляли?
Настя. Він розповідав мені, про заморські краї, про море, про кораблі.
Альоша. І все?
Настя. Все. А чому це тебе так хвилює?
Альоша. Просто так.
Настя. Сам говорив тільки що, що просто так нічого не буває.
Альоша. А в мене буває.
Настя. Нудний ти якийсь, зовсім не похоже на те, що у тебе весілля.
Альоша. Весілля вийшло не таким як я думав.
Настя. Чому?
Альоша. Тому що… Розуєш, я так мрів про власну машину. В мене вже є деяка сума грошей, але трішки не вистачає. Я так надіявся, що на весіллі мені подарують гроші та батьки додадуть і ми зможемо купити хорошу новеньку машину. На якій ми з Наташою поїдемо подорожувати Європою. Але, нажаль, все вийшло зовсім не так, бо нам такого непотребу надарували, а грошей обмаль. І що я буду з тими подарунками робити? Дурні люди.
Настя. Село. Такі тут звичаї.
Альоша. Так, село. Невже вони думають, що я в своїй квартирі буду вішати килими із нейлону чи то капрону, або розпивати чай з дешевих китайських сервізів, або розвішу в своїх кімнатах годинники, які будуть мені нагадувати про цей жах.
Настя. Село. Що ти хочеш. Нема у людей клепок в голові.
Альоша. Я ж те саме говорив і Наташі, а вона образилась на мене. Хіба ж я для себе того автомобіля хочу, а для нас, щоб поїхати куди в гості, чи влітку поїхати до моря. Та і як жити без автомобіля я не знаю.
Настя. Звичайно, я теж мрію купити авто і вже на курси водіїв поступила. Машина в наш час не розкіш, а засіб пересування.
Альоша. От ти мене розумієш, а Наташа говорить, почекаємо. Та що ж мені до сорока років чекати, поки назбираю грошей. Тоді й машина мені не буде потрібна.
Настя. Звичайно.
(Входять Наташа і Костя).
Наташа. Ось де ти, а я тебе на вулиці шукаю.
Альоша. А я теж тебе шукав, люба моя.
Наташа. Не говори мені так.
Альоша. Чому?
Наташа. Тому що… Скажи мені правду, хто писав мені листи в інтернеті?
Альоша. Що за питання. Звичайно, я писав.
Наташа. Ні ти не спіши відповідати, ти хорошо подумай, бо це для мене дуже важливо.
Альоша. Не розумію. Які можуть бути сумніви? Хто б ще міг тобі писати листи з такими щирими почуттями.
Наташа. Не говори поро свої щирі почуття, бо вони були тобі продиктованими кимось другим.
Альша. Дивна ти якась зараз, яке це має значення хто писав, хто диктував. Ми з тобою сьогодні стали чоловіком та дружиною.
Наташа. Має значення, бо виявляється я переписувалась з зовсім іншим чоловіком? Він писав про свої почуття, а не про твої.
Альоша. Хто це тобі сказав?
Костя. Я сказав.
Альоша. Навіщо. Я не просив тебе про це.
Костя. Але ти просив мене писати листи до Наташі?
Альоша. Ти знаєш хто ти після цього.
Костя. Дивлячись з якої сторони дивитись.
Альоша. Це вже ти філософію розводиш. За такі речі у нас на кораблі знаєш що роблять – в кращому разі морду б’ють, в гіршому – за борт кидають.
(Альоша наступає на Костю).
Наташа. Облиш його.
Альоша. Хорошо, я облишу його, якщо ти зараз зі мною підеш до людей, ніби між нами нічого не було.
Наташа. Ні, так не вийде.
Альоша. Чому?
Наташа. Тому, що я не можу поважати, а тим більше кохати людину, яка обманула мене.
Альоша. Але ж ми взяли шлюб, і обіцяли бути все життя вірними одне одному.
Наташа. Я не тобі давала ту обіцянку.
Альоша. Як то не мені. Невже не я стояв з тобою на рушнику?
Наташа. Не ти.
Альоша. А хто ж тоді?
Наташа. Зовсім інший чоловік.
Альоша. Та це ж твої фантазії. Забудемо все, бо нам же завтра відправлятись в круїз по Європі, я вже замовив квитки по телефону. Якщо не поїдемо власною машиною, то поїдемо потягом.
Наташа. Круїз відміняється. Я не хочу тебе бачити.
Альоша. Але ж квитки пропадуть.
Наташа. Нехай пропадають, або їдь з ким-небудь іншим.
Альоша. З ким же я можу поїхати, коли у нас з тобою шлюб?
Наташа. Шлюбу немає.
(Рве шлюбне свідоцтво).
Альоша. Що ти накоїла?
Наташа. Я вчинила так, як велить мені моя совість, мої почуття. Ти мені зовсім чужий. Я впевнена, що ти швидко забудеш мене, і знайдеш другу жінку.
Альоша. Де ж я її так швидко знайду, коли завтра потяг відправляється.
Настя. Я можу з тобою поїхати.
Наташа. Так. Візьми Настю з собою, вона в захваті від тебе, до того ж у неї батько – бізнесмен і допоможе купити тобі машину.
Настя. Так, тато мені не відмовить, він обіцяв мені купити авто, як отримаю права.
Альоша. Якщо ти так наполягаєш на цьому Наташа, то я так зроблю. Тільки, дивись, жалкувати будеш.
Наташа. Ні, не буду.
Альоша. Що ж, ми підемо.
(Альоша і Настя виходять).
Наташа. Що ж тепер буде? Як я переживу цей сором? А батьки… Піду втоплюсь.
Костя. Що ти вигадуєш. Твоє життя тільки починається і це тільки епізод в твоєму житті, який можна розглядати з різних сторін.
(Входить батько, напідпитку).
Петро. Ось де ви молодята заховались і воркуєте як голубки.
Наташа. Тато… Я прошу…
Петро. Встигнете, ще налюбуватись один одним, а зараз пішли до гостей.
Костя. Петро Павлович…
Петро. Зятьок, ми з тобою ще чарки не випили. О, а ти вже й вуса збрив. Що дружина наполягла. Дивись, ініціативу не віддавай. Хоча тобі без вусів навіть краще… Вони в тебе були якісь не зрілі. А зараз ти просто молодець. Пішли до столу.
Наташа. Тато, почекай…
Петро. Хорошо, я вас залишу, але ви не примушуйте гостей чекати.
(Батько виходить).
Костя. Наташа, я повторюю тобі, якщо все життя розглянути глобально, то цей день тільки один епізод в твоєму довгому житті. Тому через нього треба тільки переступити і забути. А потім все піде так як було.
Наташа. Ні, вже так не буде. Я втратила віру, моє кохання розтоптане.
Костя. В кого ти втратила віру?
Наташа. В людей, в Льошу.
Костя. Вибачай мене, але ж ти вірила не йому.
Наташа. А кому ж тоді?
Костя. Тому хто писав тобі листи.
Наташа. Той хто писав мені листи, хотів тільки посміятись з мене.
Костя. Ні. Він не хотів посміятись над тобою.
Наташа. Навіщо ж він писав листи через іншого?
Костя. Він просто хотів допомогти товаришу, але потім, з часом коли я став більше тебе узнавати, то ти все більше подобалась мені. Ти була проста, чутлива дівчина без шкідливих звичок, ти мала добре серце і багату уяву – це нас поєднувало. Через те мої листи до тебе були такі палкі та щирі, але я не хотів в цьому нікому признаватись, бо ти була наречена мого друга. Коли я побачив тебе, то закохався ще більше, але знову я затамував свої почуття. Та, коли я побачив, якмй у вас з Льошою розбрат вийшов в день весілля, то зрозумів, що ви не будете щасливі разом, бо ви зовсім різні. А винний в тому буду я, бо я вас звів до шлюбу, тому я вирішив не мовчати, а ще хочу сказати, що я кохаю тебе і не можу жити без тебе.
РОМАНС КОСТІ.
Листи, лист: – вулкани слів,
А в них палкі мої бажання,
Мої вогненні поривання
І щастя полум'яний спів.
Тобі слав інший ті листи,
А суть була в них моя власна,
І це мені у снах прекрасних
Свою любов являла ти.
Так, я обманював, але
І сам Господь, напевне, бачив
Те зло моє було незряче,
Те зло моє було не зле.
Тепер нарешті я прозрів
І зрозумів чому страждаю –
Хоч душу іншому віддав Я,
О, як же я тебе любив!
Перед тобою каюсь я,
І покладаю край обману –
Прошу, прошу тебе, кохана,
Навіки будь моя, моя!
Наташа. Що ти сказав? То знову жарт.
Костя. Я сказав, що кохаю тебе і прошу твою руку і серце.
Наташа. Але ж… Ти зовсім не знаєш мене.
Костя. Я тебе знаю дуже добре і дуже давно наші серця з’єднались там в небесній сфері перед Богом, і залишилось тепер з’єднатись нам перед людьми.
Наташа. Як же так можна? Одружувалась з одним, а жити буду з іншим.
Костя. Ти і одружувалась зі мною, тільки не знала цього, а тепер я тобі розкрив очі і ти дізналась, що кохала мене, тільки мене.
Наташа. Так воно і було насправді.
Костя. То ж весілля продовжується, пішли до гостей. Нас там чекають.
Наташа. Але ж що вони скажуть, що чоловік у мене інший.
Костя. Вони ж там уже всі п’яні, то не побачуть, а хто побачить, то промовчить, бо тільки ми вирішуємо свою долю.
Наташа. Як мені з тобою хорошо, як все стало просто і добре. Мені, здається, що знала я тебе все своє життя.
Костя. Мені теж так здається. Пішли нас чекають.
Наташа. Пішли. (Виходять). Стій.
Костя. Що таке?
Наташа. Мені треба весільний оберіг забрати, а то ще знову хтось його візьме в руки, і моя доля зміниться, а я зовсім цього не хочу.
(Наташа бере оберіг і вішає на шию його).
Виходять.
; ЗОРЯНИЙ ВАЛЬС КОСТІ І НАТАШІ ;
Весь вік блукати в імлі,
Ми б не зійшлись ніколи.
Тепер я вас прошу на вальс
По сонячному колу.
Коли ще наш одвічний світ
Робив такі химери –
Танцюють вальс планета Марс Двічі
З планетою Венера.
Земля віднині круглий рік
Цвісти почне і пахнуть.
І в світі кожен чоловік
І кожне жінка ахнуть.
Цей вальс і з розуму зведе.
І хід світил порушить –
Такого не було ніде. Двічі
Планети з вальсі кружать.
Лунає вальс "Венера – Марс".
Аж в космосі заграви,
О, Боже, не карай ти нас.
А випий з нами… кави.
Ми не Венера і не Марс,
Ми жінка з чоловіком,
Сьогодні в нас зірковий час,Двічі
Зустрілись ми навіки.
ЗАНАВІС