Гніздо

10

Стара кальдера вулкану Ронго, гірська система Аль-Кранц, планета Сельва (3КВ106:2), в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана)

29 квадрарія 417 року Ери Відновлення

– Нам треба присельвитись якомога ближче до цієї точки, – невловимим рухом Преподобна Сайкс накреслила зірочку натривимірній схемі, що світилась над командною панеллю десантного модуля.

– Зрозумів вас, – почув Зак-Зак голос пілота. – Будемо орієнтуватись на східну вершину гори Маунт-Шилд. Це у двох кілометрах від вашої точки. Біля підніжжя гори наш МАДАР¹⁷ показує відносно рівний майданчик…

– А ще ближче?

– Вибачте, Преподобна, але у цих скелях…

– Це Сельва, лейтенанте. Тут кожний метр дороги загрожує смертю. Тим більше, у такому тумані…

– Зрозумів. Я зроблю усе можливе, Преподобна.

Десантний модуль, виконуючи маневр, різко звалився на бік і крутою глісадою ковзнув у надра туману. Заку здалось, що його шлунок у чемпіонському стрибку торкнувся мозку. «Добре, що не снідав», – похвалив себе ксенобіолог і подивився на протилежну протиперевантажну нішу, де гнучкі стрічки оповили тендітне тіло Дімери. Обличчя піфійки крізь прозорий кераміт шолому виглядало по-дитячому ображеним.

«Дівчинці теж не солодко», – вирішив Зак й знов відчув, як його внутрішні органи розпочали черговий дрейф у напрямку до горла.

Тим часом модуль обігнув кутасте громаддя Маунт-Шилд й нирнув до ущелини, яка, наче ніж шарлотку, розрізала базальтове пасмо навколо кальдери Ронго. Ледь не зачепившись за розсипи гострого каменюччя, «летюча тарілка» просковзнула під зубатим скельним навісом, на мить зависла над краєм двохсотметрового провалля, хитнулася, наче дзиґа перед зупинкою, й присельвинилася за кілька метрів від надувних наметів тимчасового табору, яким керував Со Лай.

– Ідеально. Отримаєте нагороду від командування, – оцінила вправність пілотів Сайкс. – Проскануйте район на предмет наявності ворожих ксеноформ.

«На предмет наявності», – хмикнув ледь живий Зак, який, незважаючи на всі пригоди, зберіг той необхідний запас критичності, котрий супроводжує у життєвих мандрах кожного справжнього вченого. Він вже раніше зауважив, що високородна Знаюча полюбляє вживати канцеляризми. Колись його науковий керівник пояснив аспіранту Закові, що природженого начальника можна виявити за його схильністю до офіційного словотворення. «Нам із тобою, хлопче, начальниками не бути. Не вміємо ми з тобою балакати по-начальницьки», – напророчив тоді науковий керівник й налив Закові перший у його житті шкалик чистісінького лабораторного спірітус віні. Науковий керівник був тіронійцем. Старим і битим життям сельвологом, що чудом вижив у болотяних лабіринтах Озера Кларта.

Все ще згадуючи смак того ритуального спирту, ксенобіолог вибрався з протиперевантажної ніші й допоміг Дімері відчепитись від затискувачів і стрічок. Пілоти вже просканували ущелину і повідомили, що жодної небезпечної ксеноформи, окрім полоненої скутулії, наразі не спостерігається.

– Випускайте морліфів, – наказала пілотам Сайкс. – А за ними підуть «павуки».

За армійськими і флотськими статутами у місцях розташування експедиційних підрозділів високе керівництво мало зустрічати не менше двох офіцерів, або прирівнених до них відповідальних осіб. До імпровізованої брами табору вийшли виконуючий обов’язки коменданта Со Лай і старший наукової групи Фальк. Коли з дискоїда, випереджаючи кіборгів, немов сірі тіні, висковзнули морліфи, прем’єр-лейтенант внутрішньо напружився. Він не любив цих тварин. Хоча щуропси-слідопити успадкували від гризунів лише третину геному, для Со Лая вони залишались щурами. Здоровенними хижими ратанами, які сусідились з незаможною людністю у поселеннях Колумбії – батьківщини командира «ті-ді». Під тим житловим куполом, у якому пройшло дитинство прем’єр-лейтенанта, якось замешкала зграя щурів-мутантів. Час від часу у куполі безслідно зникали діти. Коли Со Лаю виповнилось чотирнадцять, щезла його молодша сестра Лінь. Всі чоловіки з родини Со прийняли участь в рятувальній експедиції, яка рушила до задушливого підкупольного пекла. Вони вбили з півсотні мутантів, але не знайшли ані Лінь, ані решти дітей. У смертельній бійці з величезним чорним щуром Со Лай отримав свої перші шрами і вперше відчув себе воїном. Шериф відзначив його завзятість, а через три роки дав рекомендацію для вступу до військового училища.

– Я пам’ятаю, як ти випатрав ратана, – сказав тоді Со Лаю шериф. – Той мутант був завбільшки з вівцю. Ти хоробрий хлопець. З тебе вийде справний офіцер.

Сенсор променевика Со Лая зреагував на ментальний сигнал й здійснив подачу зброї під праву руку. Утримувач поясного кронштейна при цьому клацнув на всю ущелину. Фальк здивовано подивився на офіцера, а морліфи завмерли. Со Лай неквапом повернув зброю у початкове положення.

– Це кмітливі і доброзичливі звірі, лейтенанте, – завібрував у його внутрішньому комунікаторі голос Преподобної Сайкс. – Й не мають нічого спільного з колумбійськими ратанами.

– Жодних проблем, Преподобна. Це в мене занадто чутлива до ментальних сигналів зброя. Я її так навмисно налаштував. Ми ж на Сельві, – нагадав Со Лай. А про себе зауважив, що телепатичні здібності піфійок зовсім не казкова шняга.

Морліфи наблизились до нього, крутячи хвостами на знак прихильності. Офіцер змусив себе почухати за вухом здоровенну щуропсиху. Та у відповідь дружньо вищирила зубату пащу.

Тим часом трапом дискоїда зійшли дві Знаючі у матово-сірих скафандрах. За ними на сельвійський ґрунт висадився обвішаний засобами біолокації довготелесий цивільний. Замикали процесію гостей військові з червоними відзнаками Джи Тау. Серед останніх, судячи з наявності лабораторних валізок та транспортних біомодулів, були й ксенобіологи.

«Радше за все, цивільний і є отим Зак-Заком, – вирішив прем’єр-лейтенант. – Занга каже, що він невизнаний геній. Клопоту знов побільшає. Чим численніші генії, тим менше конкретної роботи вони виконують. Тепер ось почнуть чубитись з Фальком за кожне визначення; вийде в нас не експедиція, а цілий симпозіум».

– У якому стані скутулія? – не гаючи часу, перейшла до справ Сайкс.

– Базальний метаболізм стабільний, але знижується сигма, і пульсація хорди дійшла до критичного значення, – доповів Фальк.

– Показуйте.

– Ходімо, колеги, – Фальк жестом запросив гостей до табору. – Я вважаю, що ксеноформу потрібно негайно перемістити до стаціонарного біомодулю. Ми надто довго тримаємо її під газовою блокадою.

Сайкс та її почет наблизились до місця ув’язнення монстра. На гнучкому екрані, що його приліпили до ізоляційної мембрани, висвічувались дані моніторингу внутрішніх органів скутулії. Цифри і позначки на екрані щосекунди змінювались.

– І що ви скажете? – звернулась до Зак-Зака і Дімери Сайкс. – Істоту можна транспортувати?

– Радше за все… так, – Зак-Зак уважно продивився колонки цифр, – але я би хотів побачити контрольні дані дементивної динаміки¹⁸.

– Лімбограму? – уточнив Фальк.

– Плюс детальні дані сканування тих церебральних секторів, які відповідають за ментальний вплив.

– Ми не впевнені, що ментальний вплив генерує саме мозок.

– А що ж тоді, по-вашому, його генерує?

– Поки що цього не вдалось визначити.

– Це ж принципове питання, колего. Ми повинні знати природу впливу, – Зак-Зак збільшив зображення грушовидного органу, ніби підвішеного на тонких жилах. – Я бачу характерне потовщення проталамусу. Ця ділянка за структурою цілком подібна до тої, яка генерує ментальні хвилі і в болотяної дворогої багатоніжки Cylindroiulum diacornis, і у псевдополоза Coluberina singulata.

– Вам, колего, як завжди, усе зрозуміло, – обличчя Фалька не можна було роздивитись за світловими фільтрами шолома, але у голосі вченого присутні відчули роздратування. – Проте насправді єдиної думки академічних кіл щодо того, які саме органи сельвійських прорептилій генерують телепатичний вплив, ще не склалось. Існує принаймні чотири концепції, які радикально відрізняються за своїми висновками. Ви, зокрема, доводите у своїх статтях, що за телепатію у протополозів відповідає одна із ундуляцій проталамуса плюс зв’язані з нею нейроструни рогових відростків, а я – і зі мною більшість сельвіологів – цю вашу думку не поділяємо. Категорично не поділяємо і не бачимо підстав для цього. Ваші припущення не підкріплені жодними вагомими експериментальними даними. Це лише гіпотеза.

– О, яка приємна несподіванка! Ви навіть читали мої статті.

– Я читав ваші статті, шановний колего, але не впевнений, що ви читали мої.

– Мені достатньо того, що я вбив купу часу на праці вашого вчителя і патрона Гурако.

– До речі, лідера наукової школи та найвизначнішого на сьогодні спеціаліста з порівняльної морфології сельвійських ксеноформ.

– Це ви так вважаєте.

– Досить пустих слів, – припинила наукову суперечку Сайкс. – В нас немає часу на всі ці дискусії. Мене цікавить лише один-єдиний аспект життєдіяльності цієї істоти. Ми повинні вияснити, якими є потужність та специфіка телепатичного впливу скутулії. У моїх ксенобіологів в біоконтейнері знаходиться відомий вам організм-симбіонт Licosa selvix. Мене цікавить: може чи не може ця скутулія за допомогою свого ментального впливу розірвати симбіотичну взаємодію між складовими організмами лікози. І якщо скутулія на це спроможна, то на якій відстані і як швидко.

– Але ж для такого експерименту потрібно звільнити ксеноформу з-під нашого контролю, – все ще не второпав Фальк.

– Так, ви праві, – погодилась Преподобна. – Починайте виводити скутулію з контрольованого стану.

– Випустити її?

– Ми триматимемо ксеноформу у клітці. У нас тут є одна принагідна конструкція.

– А ви впевнені, що вона не вирветься з тієї вашої клітки? Вона, між іншим, відірвала голову охоронцю разом із частиною екзоскелета.

– Це мій наказ, – мовила Сайкс. – А я, до вашого відома, представляю тут імператора… Лейтенанте!

– Слухаю, мем! – Со Лаю що далі то більше подобався керівний стиль жриці.

– Ваше завдання: безпека на території, де ми будемо проводити експеримент.

– Буде зроблено, мем!

– Ми марно втратимо час – раптом заявив Зак-Зак. – Це ж скутулія, а не чулімба. Нам потрібна чулімба.

– Ми достеменно не знаємо, яка саме істота врятувала магонійців, – не погодилась Сайкс. – Якщо із скутулією не вийде, будемо шукати чулімбу. Я все сказала.

– Нам потрібна чулімба, – промурмотів Зак-Зак. Але певності у його голосі не відчувалось.

«Геній здувся, – зрозумів Со Лай. – Піфійка вміє обламувати ботанів. Цікаво було б подивитись на цю Преподобну Сайкс, коли вона буде без скафандра».

В нього почала народжуватись ще одна думка, пов’язана з високородною Знаючою, але, пам’ятаючи, що жриці володіють телепатією, офіцер придушив її у зародку.

11

Планета Аврелія (6КА81:4), зоряна система Мійтри (HD168443)

14 фебрарія 417 року Ери Відновлення

Пела на мить замислилась, перш ніж притиснути картку доступу до мембрани з цифрою «85». Потім вона рішуче наклала гладенький квадратик на ту частину ледь вібруючої поверхні, яку підсвічувало жовтувате світло. Пролунав мелодійний сигнал, колір світла змінився на зелений, і дівчина увійшла до тимчасового особистого помешкання флаг-марінера Ясмін Бехеште. Господиня чекала на неї. Пела, що звикла бачити флаг-марінера у форменому комбінезоні, розгубилась, питаючи себе: «А це дійсно вона?»

Блискуче золотаве плаття і химерна діадема перетворили Ясмін на принцесу з казкових серіалів. Підтримані діадемою хвилі важкого чорного волосся падали на її оголені плечі, окантовуючи шляхетні лінії шиї та різнокольорове каміння кольє, стилізованого під прикраси жінок Давнього Єгипту. Плаття підкреслювало матову досконалість шкіри. Без взуття Ясмін здавалась мініатюрнішою, аніж на будівельному майданчику.

«Напевне, це традиційний одяг її рідної планети», – припустила приголомшена Пела, згадавши, що дівчата поміж собою називали флаг-марінера «тіронійською щурихою». Вона раптом здогадалась, що Ясмін одягла це неприпустимо розкішне, за тутешніми мірками, плаття не просто так. Зрозуміла, що чорноволоса красуня перетворилась на принцесу саме заради неї, задрипаної курсантки з неповноцінним соціальним статусом. Дівчина відчула себе дикункою й засоромилась. Їй здалось, що спартанські звичаї авреліанської провінції тепер сяють на її чолі, наче клейма злочинців з історичних фільмів. Ясмін, здавалось, все зрозуміла й першою зробила крок назустріч.

– Заходь, заходь чарівна гостя, – її голос линув медовим потічком, немов мантра гіпнотизера. – Заходь, моя рятівнице, заходь. Мій дім тепер є твоїм домом, розділи ж зі мною радощі мого ложа.

– Дякую, Яс…мін, – ледь прошепотіла Пела, вдихнула просякнуте мускатним ароматом повітря і відчула, як йде обертом голова.

– Тобі ніяково від усього цього? – Ясмін ледь нахилила голову і торкнулась поглядом блискучої біжутерії.

– Ні, воно дуже розкішне…

– Бачу, що твоя Оса не бавила тебе костюмованими пригодами.

– Ви знаєте про Осу? – Пелі здалось, що все її тіло вкривається червоними плямами. Ніколи в житті їй не було так незатишно, як у цю мить.

– Про вас усі знають, – смаглява красуня наблизила своє обличчя до обличчя дівчини й кінчиком язика торкнулась ямки на її підборідді. – Вона красива, у тебе хороший смак. Але… бувають красивіші.

Ніби на підтвердження своїх слів, Ясмін кивнула на дзеркальну стіну. Пела подивилась туди і побачила цибату руду дівку у смішному одязі поряд з одягнутою в блискуче золото давньоєгипетською володаркою. Раптом золото з шурхотом сповзло на підлогу, і тепер поряд із розчервонілою курсанткою напружилась струнка бронзова статуетка. Світло у кімнаті стало помаранчевим, від чого оголене тіло «володарки» ніби огорнулось золотаво-шоколадним сяйвом.

– Ти дуже класна, дівчинко, дуже класна… Довірся мені, моя руденька, – шепіт Ясмін лунав наче придушений рик пустельної левиці. Пела відчула, як вправні пальці звільняють її від поясу і одягу. – Не кажи мені «ви»… Сьогодні я твоя… Сьогодні ти забудеш про ту твою бліду Осу…

«Вже забула», – не без здивування відзначила Пела.

Приблизно за три тисячі кілометрів від вісімдесят п’ятого помешкання житлового сектора космодрому Телон, у великому місті на березі Екваторіального океану, розташувалась одна з численних «червоних зон», що належала дослідницьким та резидентальним підрозділам імперських Джи Тау. В той час, коли Пела забувала про Осу в обіймах нової подруги, в цій «зоні» зустрілись координатор розвідувальних проектів Служби Запобігання на Аврелії Рей Блісс і невиразний світловолосий дигендер у формі техніка Джи Тау й шевронами флайт-лейтенанта.

– Я прочитав вашу доповідь, – без вступу почав Блісс. – Я, на жаль, не фахівець з фізики плазми й, відповідно, не все зрозумів, – він зустрів погляд техніка і здивувався крижаній відстороненості у його очах. – Якщо я не помиляюсь, ви стверджуєте, що під час останнього нападу адельм на космодром Телон ви помітили певні аномалії у застосуванні ними кульових блискавок?

– Якщо це можна назвати «аномаліями», сір.

– …?

– Це були не кульові блискавки, сір.

– А що ж тоді?

– Якби, сір, ми не мали там спеціальної апаратури, то, напевне, нічого б не помітили… Сто відсотків, що нічого б не помітили. Але, ви ж знаєте, нам наказано відслідковувати ситуацію навколо Махоніко, брат якої був терористом…

– Я в курсі, мене наразі цікавить не вона.

– Вибачте, сір. Я продовжую. Там у нас знаходиться чутлива апаратура, яка дозволяє фіксувати зміни і трансформації енергетичних полів у всіх можливих діапазонах. Ця апаратура не була створена для аналізу разрядної зброї адельм, але ми фіксуємо всі події…

– Мудро робите, – кивнув Блісс.

– Ми піддали детальному аналізові усі фізичні явища, що супроводжували напад адельм в космодромному ангарі.

– Для чого?

– На всяк випадок.

– А я думаю, – координатор хитро примружився, – що комусь дуже закортіло стати першим, хто зрозуміє, як саме адельми керують тими своїми блискавками. Таке відкриття прогриміло б на всю Аврелію. Хтось там у вас, скажімо так, має неабиякі дослідницькі амбіції. Часом це не ви, Модо?

– Всі мої відкриття, сір, я завжди спрямовував і спрямовую на благо Служби. Виключно на благо Служби, сір.

– Добре, продовжуйте.

– Всього у нападі брало участь вісім пустельних адельм. Їх ще називають bipunctata – «двокрапковими». Ксенобіологи кажуть, що мисливський клан дорослих адельм-самців зазвичай складається з шести-дев’яти особин. Отже, на перший погляд, нічого такого, що виходило б за межі норми. Прорвавшись до ангару, адельми розділились на три групи. Це їхня стандартна мисливська тактика, також нічого дивного. На той майданчик, сір, де працювала Махоніко, напали три адельми. Дві з них, до того як їх було знищено, встигли генерувати плазмово-електричні заряди і спрямувати їх на цілі. Першим зарядом вони вивели з ладу монтажного робота типу «елефант», другий увійшов у контакт зі шматком пластокерамічного ізоляту, що правив Махоніко за щита, і вибухнув. В результаті вибуху Махоніко отримала легкі пошкодження шкіри, неповний параліч лівої руки і термічні опіки очей. За добу усі травми і порушення у динаміці кінцівки було ліквідовано. Лікування проводили військові медики з групи «ес-джі шість» у медблоці польового шпиталю Одинадцятого флоту. Парез лікували за стандартною схемою…

– Парез? – перепитав Блісс.

– Парез – це неповний параліч, сір, що приводить до обмеження рухливості кінцівок.

– Ви й на медицині знаєтесь?

– При потребі, сір, вивчаю суміжні дисципліни.

– Схвалюю. Продовжуйте, Модо.

– Все було ніби правильно, сір. Ніби нічого підозрілого, звичайний напад адельм. Проте детальний аналіз квантової голограми нападу дав несподівані результати. Якщо заряд першої адельми був звичайною кульовою блискавкою, то заряд другої взагалі виходить за межі тих фізичних процесів, які відбуваються при еволюціях відомих нам високоенергетичних газоплазмових утворень.

– З цього місця – деталізуйте. Спробуйте пояснити так, щоби я зрозумів.

– Я спробую, сір. Звичайна кульова блискавка є імпульсним індукційним розрядом, що виникає при різкому нарощуванні потужності магнітного поля. Його енергетика базується на тому, що електрони у тороїдальному магнітному полі розганяються до релятивістської швидкості. Швидкі електрони досягають енергії приблизно у десять мільйонів електронвольт. Так, щоб ви уявили, сір: індукційний заряд в середині кільцевого вихору¹⁹.

– Я уявив, дякую, Модо. Магнітний тор, а його поверхнею рухаються електрони. Спіраллю рухаються. Подібно до сідерального прискорювача. Якщо я правильно вас розумію, в такій кульовій блискавці мало би відбуватись щось подібне до термоядерного синтезу?

– Саме так, сір. Звичайні кульові блискавки, як на Землі, так і на всіх інших планетах, інтенсивно випромінюють радіацію і мають відносно холодну поверхню. Сукупне значення енергії такої блискавки приблизно від восьми до дванадцяти мегаджоулів. Але те, сір, що генерувала друга адельма, мало енергію приблизно у тридцять мегаджоулів й не випромінювало ніякої радіації. Це було так зване «ідеальне кільце» з полоїдальним струмом.

– Я знову не розумію. Що таке «полоїдальний струм»?

– Я захопився, сір, ще раз вибачте мені. Я маю на увазі, що ця псевдоблискавка перебувала у створі лінійного індукційного газового розряду, типу звичайної лінійної блискавки. Це утворення мало гарячу поверхню й не володіло внутрішнім джерелом енергії, як кульова блискавка. Адельма такого плазмоїду продукувати не могла, навіть якби у неї в череві сховали термоядерний реактор. Хтось або щось постійно підживлювало плазмоїд через енергетичний канал невідомого нам типу. Псевдоблискавку інспірували ззовні.

– Проникнення?²⁰

– Жодного сумніву, сір. Проникнення. Наша техніка не спроможна синтезувати керовані плазмоїди з такими енергетичними характеристиками. Навіть для кілоджоулевого згущення високоенергетичної плазми нашим фізикам потрібне громіздке обладнання.

– Залишки адельм дослідили?

– Не вдалось, сір. На жаль. Військові спопелили їх плаганами, а потім ще й змили попел. Ми маємо лише відеозаписи та голограми.

– Виявили, звідки вони прорвались?

– Під старим космодромом цілий лабіринт підземних ходів, тунелів і печер. Там повно усякої гидоти. Наші бійці пройшли кілька кілометрів тими підземеллями, але нічого незвичного не знайшли. Там лише кубла різноманітних ксеноморфів, залишки старої будівельної техніки, резервуари з хімікатами.

– А на відеозаписах і голограмах знайшли щось незвичне?

– Адельма, яка нібито генерувала псевдоблискавку, була дуже великою, як на представника сімейства Adelma polaria bipunctata, і мала дивне забарвлення. Це маскування, сір. Ніяка то була не адельма.

– Гм… Якщо, скажімо, чужі хотіли вбити Махоніко, – припустив Блісс, – то вони обрали надзвичайно складний й малоефективний спосіб.

– У мене є припущення, сір, – повідомив Модо. Координатор раптом зауважив, що відстороненість зникла з очей техніка, які сяяли передчуттям великого відкриття.

– Я слухаю.

– Це не був замах на вбивство, сір. Це було щось інше. Я впевнений. Там, сір, на сусідньому будівельному майданчику під час нападу також сталось щось подібне. Блискавка вразила ще одну дівчину із числа інженер-курсантів. Її звати Орбана Сотазія Анс, відзивається на псевдо «Оса». Вона вчиться разом із Махоніко, і вони близькі подруги. Тобто навіть не подруги, а ще ближчі. Так, сір, ви правильно мене зрозуміли. На тому майданчику, де працювала Анс, не було спецапаратури, проте я маю певність, що її також «позначили» аномальним плазмоїдом.

– Цікаво. Проте для такої впевненості потрібні факти.

– Вони є, сір, їх достатньо, повірте мені. Тотожні ураження, не характерні для звичайної блискавки. Я можу підкріпити «нехарактерність» уражень більш аніж переконливою статистикою. Як місцевою, так і зібраною на Випереджаючих планетах. Для Землі, скажімо, це сотні тисяч випадків на протязі тисячі років. Повне співпадіння клінічної симптоматики. Що в Махоніко, що в Анс. І повна відмінність з переважаючою більшістю тих випадків, які були знайдені мною в архівних базах. Я відчув, що тут простежується якась закономірність. Подивився біографічні файли покійного брата Махоніко – терориста Хепі Етальдіно. Його життя тут, на Аврелії, достатньо ретельно задокументоване. В його біографії також був епізод з нападом адельм. Коли йому було шістнадцять років, у поселенні Нова Джорджія. Та сама історія. Опіки очей, локальний параліч, струменеве ураження шкіри. А ще я продивився файли терористки Шерми…

– Навіть так, – Блісс похитав головою. Чи то здивовано, чи то несхвально.

– Я отримав на це дозвіл від керівництва управління «А», – повідомив технік, не відводячи погляду. Помовчав, чекаючи на реакцію Блісса; не дочекався й додав: – Дозвіл від адмірала Хангара. Тридцять дві години тому.

– Невже вам, Модо, приносить задоволення дратувати своїх безпосередніх керівників зверненнями «через голову»? – координатор розвідувальних проектів пройшовся поглядом мішкуватим комбінезоном техніка, його кирпатим безбарвним обличчям, вузькою лінією рота і жіночою шиєю.

«Дигендер, умовно повноцінна двостатева особина, прикрий збій еволюційної програми, – Блісс зусиллям волі придушив хвилю обридження, яка вже напинала свій гребінь у його єстві. – Що з нього візьмеш, з цього нещастя. Його (чи то «її») ображено ще до народження. І він (вона) дуже корисний (корисна). Допитливий (допитлива), здогадливий (здогадлива), наполегливий (наполеглива). Знає свою справу… Насправді, Імперія стоїть саме на таких техніках».

Вголос він сказав:

– Ви повинні знати, Модо, що внутрішні статути Служби чітко регламентують порядок звернень за дозволами до посадових осіб та експертних центрів.

– Я визнаю свою провину, сір.

– Це зрозуміло, але ви зупинились на тому, що дивились біографічні файли лідерки терористів Шерми Шайнар.

– Так, сір.

– І що далі?

– Коли вона перебувала на Землі, її також вразила кульова блискавка.

– …?

– Так, це відмічено в її дос’є. Я знайшов медичний звіт, доволі детальний. Вона тоді була на третьому місяці вагітності, і військові медики з допоміжної бригади Першого флоту ретельно її обстежили.

– Але ж на Землі немає адельм.

– Ви маєте рацію, сір. Тому поява тої земної кульової блискавки була замаскована грозою. Звичайним, як для Землі, явищем.

– Я вже знаю, Модо, яким буде продовження вашої історії: у Шерми були ті самі симптоми ураження, що й у брата із сестричкою та у курсантки Анс? Я вгадав?

– Абсолютно точно, сір. Ті самі симптоми. Один в один. Це не може бути простою випадковістю. Всі згадані особи зазнали, як я думаю…

– Своєрідного посвячення від чужих?

– Саме так, сір! Ви мене зрозуміли. Їхні організми могли отримати не лише ураження, але й зазнати непомітних трансформацій, стати носіями «підсаджених» енергетичних структур або ж чогось у цьому роді. Це явне проникнення.

– Ви заслуговуєте на підвищення, – підсумував Блісс після кількох хвилин мовчання. – Хоча ви й діяли всупереч нашим статутам і… традиціям. Вважайте, що вам пощастило з начальником.

– Служу Імперії! – технік-дигендер виструнчився перед координатором.

– Тобі сподобалось? – Пела дивилась на дзеркальну стелю, де пульсувало у спільному ритмі дихання переплетене відображення двох тіл – світлошкірого і кольору байхового чаю.

– Ти ще питаєш? – Ясмін занурила свій точений носик у волосся подруги. – На цій застебнутій планеті знайти таке руде щастя… Я в шоці.

– Планетка ще та, – погодилась Пела. – Мене тутешні товстолапі задроти вже задовбали. Ти зовсім інша. Зовсім. Дівчата кажуть, що ти з Тіронії. Там краще?

– Мої батьки працювали на Тіронії, я там народилась. Але вся наша родина – з Землі. Я вважаю себе землянкою, а не тіронійкою.

– У нас в школі вчаться дві землянки. Обидві бридкі. Одна – альбінос із червоними очима, а в другої таке жирне волосся, що вже за годину після душу злипається у пасма гівнячкового кольору. Фе!

– Землянки різні бувають, – Ясмін лизнула вушко дівчини. – А тобі подобаються лише дівчата?

– Я хотіла б мати хлопця, – визнала Пела. – Але ж ти сама бачиш, які тут хлопці. Миршаві провінціали, нема на що й дивитись. У них найкрутішим щастям вважається узяти офіційний шлюб з донькою начальника. Усі товстолапі повернуті на кар’єрі, особливо на військовій. Якщо в когось із них родич служить в імперському Флоті, то це просто щось. І не підходь, не гляне. Вища раса! Вони тут так гнуться перед усяким дрібним начальством, що мене аж нудить. А бізнесмени з них ніякі. Тут усім бізнесом керують альфійці. От вони класні пацани, ділові. Й гроші в них водяться. Я хотіла б мати хлопця з Альфи.

– Альфійці занудні.

– Й зовсім не занудні.

– Я чула, що авреліанці спеціально заохочують переселенок до лесбійського кохання. Що це така політика тутешнього уряду. Обмежують народжуваність.

– Політика? – Пела скривилась, наче від кислого. – То мене навмисно «заохотили» до Оси?.. О! – згадала вона. – Ти ж казала, що всім відомо, що Оса моя дівчина… Була моєю дівчиною, – виправилась вона і винувато притиснула свої губи до щоки Ясмін.

– Я не ревнива, руденька, не мкнися, – Ясмін підвелась з ліжка. – А ваші з Осою ігри хтось записує і продає. Можна придбати у вільному доступі і в різних форматах. Ви з Осою справжні зірки місцевого порно. Скоро із тих записів симуляшку зроблять. Якщо вже не зробили.

– Сволота! Падли! – Пела щиро вгризлась у подушку. Вона відчула, як горить її обличчя. Якби вона вміла плакати, то почала б ревіти, як шмарката малолітка.

– Та не переживай ти так. Знаєш, скільки дівчат на Аврелії заздрять тобі смертельною заздрістю? – Ясмін щиро милувалась видовищем розлюченої красуні, її рухливою рудою гривою, що відливала міддю у матовому сяйві поляризованих світильників.

– Мені та їхня заздрість до одного місця. От до цього, – Пела поплескала себе нижче спини. – Падли! – дівчина запустила подушку у дзеркальну стіну. – Мене, як останню дурепу, підставили… Як-би я знала, хто це знімає…

– Може, Оса в курсі.

– Ти так думаєш? Ні, я не вірю… – Пела аж зблідла від такого припущення.

– А хто із вас двох обирає душову кабінку? – Ясмін потягнулась усім своїм розкішним тілом, схилила голову на бік і змовницьки підморгнула подрузі.

Пела згадала, що кабінку для їхніх таємних зустрічей завжди обирала Оса. «Вб’ю суку!» – вирішила вона. А потім ще один здогад виплив з її пам’яті: хитра посмішка Ясмін в автобусі, коли вони уперше побачили одна одну.

«Побачили одна одну наживо, – виправила себе Пела. – Вона впізнала мене. Вона бачила записи з кабінок. Мене ж, завдяки тій зрадниці, знає уся ця клята Аврелія… От звідки ноги ростуть!»

– Так ти бачила мене… наші з Осою…

– Бачила. Мені сподобалось. Навіть дуже. Я відразу помітила, що ти не знаєш про запис, що ти кохаєш ту стерву по-справжньому. Таке неможливо зіграти, руденька… Я передивилась усі записи з тобою, які лише знайшла у мережах. Ти вартуєш більшого, я ж тобі кажу.

– Її вбити мало. Підлота, дрантя…

– Лиши в спокої ту Осу, мисли ширше. У щирому коханні гріха немає.

– Гріха? – перепитала Пела. – Нас вчать, що «гріх» є означенням застарілого релігійного уявлення про втрату цноти. Ти сектантка?

– Чого б це раптом?

– Я знаю, що на Тіронії багато сектантів. Серед людей, а особливо серед клонів.

– Я не сектантка. А щодо втрати цноти… Ти знаєш ці рядки:

 
Кохання є набуванням єдності,
кохання є накопиченням цноти,
сонячного запаху, нечемних напружень тіла,
річкової ходи через вузькі лази ревнощів,
під мостами помсти,
крізь отвори денних проникнень…
 

– Ні, уперше чую. Накопичення цноти? – дівчина ворухнула губами, наче смакуючи парадоксальне словосполучення. – Прикольно.

Й хто ж це написав?

– Одна заборонена поетеса.

– Заборонена? – здивування Пели було щирим. Вона вперше почула, що існують заборонені поети. – А чому її заборонили?

– Колись тобі розповім, – на обличчя Ясмін раптом набігла холодна тінь.

– А як її ім’я?

– Шерма Шайнар, вона з Ноли.

– А почитай ще щось з її віршів.

– Слухай:

 
Я знову прив’язана до платану.
Мене намастили медом, щоби комахи знали, куди летіти;
щоби вони заповзли в мене через усі отвори
і щоби після їхніх щелеп мене стало зовсім мало,
самі лише кістки: блискучі, гладенькі,
такі ж досконалі, як я тепер. Тому що насправді комахи
відкривають глибші шари краси,
а не знищують, як думають ті, хто ненавидить.
 

– Це отак я прив’язана до самої себе, – після довгого мовчання мовила Пела.

– Ти сказала як поет, – Ясмін присіла на ліжко і заходилась пестити Пелу. – Ти не пробувала писати?

– Ні, – дівчина відсунулась від флаг-марінера. – То не моє.

– Щось не так, руденька?

– Я хочу більше знати про цю Шерму. Де можна дізнатись про неї?

– Я ж уже казала: вона заборонена поетеса. Якщо ти зробиш запити щодо неї в інформаційних мережах, тобою миттєво зацікавляться Джи Тау.