III
Як уже вона там робила сей день, – увечерi прибiгла додому, аж дух їй захватило:
– Дитинко моя! Донечко! Чи ви ж доглядали її, батеньку? Скажiть же бо, що й як?
– Та годi побиватись, дочко, – каже старий свекор, – дякувати господовi, втихла трохи.
Та не надовго: вночi прокинулось iзнов та ще гiрш страждає, аж горить. Радилась Горпина з бабами, – нiчого не врадили, нiчого не помоглося. А тут день уже нахопляється, треба на панщину йти. Згадала Горпина, що чула колись, як дитина не спить, то настояти маковi головки на молоцi та й дать випити. Так вона й зробила. “Нехай хоч воно вiдпочине – не мучиться”, – думає. Як дала їй, дитина зараз i втихла, засипати почала, та так крiпко заснула i не здригнулась, як крикнув десятник на весь голос: “На панщину!”
Положила Горпина дочку в колисцi, перехрестила та й пiшла плачучи.
Як там її лаяли, як на неї сварились – i не слухає, аби їй до вечора дождати! Перемучилась день. От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечiр. Бiжить вона додому, бiжить… Убiгла в хату: тихо й темно. Вона до колиски, за дитину, – дитина холодна лежить: не ворухнеться, не дише.